Алмазна труба: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Стій, Арсенію Павловичу!

Серце Султанова прискорено забилося. Він кинувся назад. Чурилін розмахував куском каменя і від хвилювання не міг вимовити жодного слова. Він мовчки сунув Султанову розбитий камінь, а сам почав гарячково викидати на берег один за одним слизькі валуни. Султанов глянув на свіжий розкол породи і затремтів від радості. Криваво-червоні кристалики піропу виступали на різнобарвній поверхні, в суміші оливкової та блакитної зелені зерен олівіну та діопсиду.

— Грикваїт! — крикнув Султанов, і обидва геологи заходились нещадно розбивати накидану Чуриліним гальку.

В’язка тверда порода насилу піддавалася ударам молотка. Кожний новий розкол відкривав ту ж саму різнобарвну грубозернисту поверхню. Султанов поліз в струмок по нове каміння, і тільки тоді, коли перед геологами постав злам іншого характеру, — темної, майже чорної поверхні з зеленими крапками, — Чурилін випростався і витер піт з обличчя.

— Ху, — зітхнув Султанов, — майже цілком галька з грикваїту! А чи не кімберліт це?

— Думаю, що так, — підтвердив Чурилін, — з незруйнованої частини інтрузії[12].

Руки Чуриліна, що скручували цигарку, тремтіли.

— Це не галька, Арсенію Павловичу, — тихо й урочисто промовив він. — Такі валуни занадто великі для маленького струмка.

— Виходить, струмок розмив… — Султанов в нерішучості зупинився.

— … елювіальний розсип[13] грикваїтової породи! — твердо закінчив Чурилін. — Згадайте-но, адже гракваїтові уламки зустрічаються в африканських трубах у вигляді валунів, вони округлилися під час вибуху.

Вперше за багато днів Чурилін широко і радісно посміхнувся.

— Та-ак… — сказав протягом Султанов. — Виходить, нам треба до вершини струмка, туди, де ялиновий горб… Повертай назад! — крикнув він Миколі й Петру, що підійшли до нього.

Евенк, прищурившись, уважно стежив за радісними обличчями своїх начальників, а Петро ляснув Буланого по крупу:

— До Воронка вертаємося, дурна голово!..

З тріском повалилася зрубана ялина, за нею впала й інша. В тиші темного лісу чулися лункі удари сокири.

Стомлені люди сіли покурити.

— Воронок-от наш видужує, тільки ще кульгає, — повідомив Петро, який ходив дивитися на коней. — Я що казав? Тільки худнуть конятка, просто тануть, трава вся висохла.

Туман, що сів з вечора, над ранок ліг суцільним покривом і нею. Болото заіскрилось, заблискотіло. Під ялинами, як і раніше, було темно. В сутінках нагромаджувалися звалені стовбури, покриті наростами грибів. Гриби хвилястими й фестончастими оборками стирчали на пнях і коріннях, цвіли різними відтінками червоного, зеленого та жовтого кольорів, видихали гнильний запах і ночами відливали ледве помітним фосфоричним світлом. Горб був оселею сов Витрішкуваті допитливі птахи в сутінках усідалися на гілках поблизу табору і, схиливши набік голови, розглядали людей яскравими жовтими очима. Вночі їх крики надсадно лунали в гущавині гілля, перекликаючись з лосями, що ревіли на болоті.

Люди копалися в землі, ледве приділяючи часу для сну та їжі, люто довбали кирками тверду, в’язку глину. Не вистачало інструменту. Вічно мерзлий ґрунт погано піддавався, тільки величезні вогнища, розкладені в шурфах[14], примушували його поступатися. Тоді на зміну з’являвся інший ворог — вода. Два шурфи довелося кинути — вони попали внизу на талу землю і враз заповнилися водою.

Чурилін сподівався зустріти корінну породу[15] в двох-трьох метрах від поверхні. Проте і ця незначна глибина давалася з великими труднощами.

Ще один шурф був закладений на самій вершині горба. Дим від вогнища заповняв ялиновий ліс, стелився над кошлатими гілками, довгим сизим язиком виповзав на болото і змішувався вдалині з холодною вологою імлою.

Провідник приніс на плечі ще один сухий ялиновий стовбур, кинув у багаття і рішуче підійшов до Чуриліна.

— Начальник, говорити треба. Коні скоро загинути, наша також загинути. Мука кінчай, масло кінчай, полювання ходи не можу, працюй треба. Поганий, дуже поганин справа, ходити треба шви-и-дко!

Чурилін мовчав. Провідник лише висловив його особисті невідв’язні думки.

— Максиме Михайловичу, — раптом запропонував Султанов, — нехай він з Петром відводить коней, а ми з вами доб’ємо шурф. Інструменту однаково тільки для двох. А ми потім по річці, на плоті…

Чурилін швидко зробив крок до свого помічника, уважно подивився в його схудле, вкрите чорною бородою обличчя, в налиті кров’ю від диму і безсоння очі й відвернувся…

— Ви підете з усім вантажем прямо на Соттир, — спокійно говорив він через декілька хвилин провіднику і похмурому Петрові. — Там, у селищі, здасте коней. Я про все домовився ще весною з начальником полярної станції. Я дам листа, щоб вас забезпечили продуктами, а Петра доставили до Джергалаха. Там він нехай заготує човна і чекає нас. Можливо, встигнемо сплавитися по Хатанзі до аеропорту. Микола одержить в Соттирі продукти, гроші видам зараз, хай вертається до себе. Як дійдете до Мойєро, залишіть все продовольство, яке зможете виділити, на видному місці. Шлях відмічайте зарубками, ми підемо слідом. Скільки звідси до Соттиру?

— Не знаю, — евенк похитав головою, — кілометрів з триста чи буде однак.

— Ну, от. а до Мойєро п’ятдесят.

— Ні-і, тут тобі Мойєро ходив не можна: дуже великий борог багато. Крізь гори, той бік ходи, тоді залишиться тільки маленький борог.

[12] Інтрузія — впроваджування розплавлених порід (магми) в тріщини, пустоти або між шарами в окремих ділянках земної кори.

[13] Елювіальний розсип — розсип, що утворився на місці від руйнування корінних порід.

[14] Шурф — колодязеподібна розвідкова виробка.

[15] Корінна порода — тверда основа під пухким молодим намулом.