Твори в п'яти томах. Том 1: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Коли я повернувся з мискою, лікар закатав у капітана один рукав і оголив його велику жилаву руку. Вона в кількох місцях була вкрита татуюванням. Написи «На щастя», «Погожого вітру», «Нехай щастить Біллі Бонсові» та інші були дуже старанно й виразно зображені на верхній частині руки. А біля самого плеча ми побачили намальовану шибеницю, на якій гойдалося тіло людини. Цей малюнок, як на мене, було виконано вельми вправно.

— Пророча картинка, — зауважив лікар, торкаючись зображення шибениці пальцем. — А тепер, містере Біллі Бонсе, якщо вас і справді так звуть, ми подивимось, якого кольору у вас кров. Джіме, — звернувся він до мене, — ти не боїшся крові?

— Ні, сер, — відповів я.

— Гаразд, — сказав лікар. — Тоді потримай миску. Він узяв ланцет і розтяв вену.

Багато витекло з капітана крові, перш ніж він розплющив очі й каламутним поглядом обвів кімнату. Спочатку він розпізнав лікаря й насупив брови. Потім побачив мене і ніби трохи заспокоївся. Але раптом він знову почервонів і, силкуючись підвестися, закричав:

— Де Чорний Пес?

— Нема тут ніякого чорного пса, крім того, що точить вас зсередини, — сказав лікар. — Ви забагато пили рому, і вас побив грець, про що я й попереджував. І, хоч мені й не хотілося цього робити, довелось витягати вас із домовини. А тепер, містере Бонсе…

— Я ніякий не Боне, — перебив капітан.

— Мені це байдуже, — відповів лікар. — У мене є один знайомий пірат, якого звуть Бонсом, і я звертаюсь до вас на це ім'я через те, що воно коротке. Тож слухайте, що я вам скажу: одна склянка рому, звичайно, не вб'є вас, але ж коли ви вип'єте одну, за нею піде друга й третя і так далі. Ручуся своєю перукою, що коли ви не перестанете пити, то помрете. Розумієте? Полинете на небо, як сказано в Біблії… А тепер спробуйте-но встати. Я допоможу вам добратися до постелі. На превелику силу витягли ми капітана нагору й поклали в ліжко. Голова його безсило впала на подушку, так наче він був ледве при пам'яті.

— Отже, майте на увазі, — мовив лікар, — я кажу вам по совісті: слово «ром» означає для вас «смерть».

Сказавши це, він узяв мене під руку й пішов оглянути мого батька.

— Нічого йому не буде, — додав лікар, зачинивши за собою двері. — Я випустив йому досить крові, і він на якийсь час заспокоїться. Тиждень пролежить у постелі, а це краще й для нього, і для вас. Але другого удару він не витримає.

Розділ III

ЧОРНИЙ ЗНАК

Опівдні я приніс капітанові холодного питва та ліки. Він лежав майже в тій самій позі, як ми його залишили, тільки голова була трохи вище; здавалося, він був слабосилий і водночас дуже збуджений.

— Джіме, — сказав він, — з усіх тут лише ти вартий доброго слова. Ти знаєш, я завше дбав про тебе. Я ж тобі щомісяця давав срібного чотирипенсовика. А тепер бачиш, друже, як мені погано, і всі покинули мене! Джіме, ти ж принесеш мені чарочку рому, ге ж, хлопче?

— Лікар… — почав був я.

Але він люто, хоч і ледь чутним голосом, почав клясти лікаря.

— Всі лікарі — телепні! — заявив він. — А цей ваш лікар, ну що він тямить про моряків? Я бував у місцях, де пече, як у гарячій смолі, де люди так і падали від жовтої пропасниці, а земля ходила хвилями від землетрусів. Що твій лікар знає про ці краї? Я вижив там тільки завдяки ромові, далебі! Він був мені за їжу й за пиття, за друга й за жінку. І коли я зараз не ковтну трохи рому, мене викине на берег, мов старе розбите судно. Моя кров упаде тоді на тебе, Джіме, і на отого телепня-лікаря…

І він знову вибухнув лайкою.

— Дивись, Джіме, як тремтять у мене пальці, — благально мовив він. — Я не можу втримати їх, щоб вони не тремтіли. За весь Божий день я ж ні краплиночки не випив! Цей лікар — йолоп, їй-бо. Якщо я не ковтну рому, Джіме, мені ввижатимуться різні страхіття — я вже й так їх бачив, далебі! Я бачив старого Флінта в кутку, отам, за тобою, бачив так ясно, мов живого. А коли я бачу всі ці страхіття, то роблюся мов скажений — я ж і без того запальної вдачі. Таж сам твій лікар казав, що одна склянка мені не завадить. Я дам тобі золоту гінею[11] за одну чарчину, Джіме.

Він розпалювався дедалі дужче, і я вже почав боятись, щоб його не почув мій батько, якому було особливо зле того дня і який потребував цілковитого спокою. До того ж мене переконали лікареві слова, що їх тепер повторив капітан, а пропозиція хабара видалася мені образою.

— Не треба мені ваших грошей, — сказав я. — Заплатіть лише те, що ви заборгували моєму батькові. Я принесу вам склянку рому, але не більше.

Коли я приніс напій, він жадібно схопив його й вихилив одним духом.

— Гей, гей, — промовив він, — тепер мені трохи полегшало. Послухай, друже, лікар не казав, скільки я пролежу на цій старій койці?

— Принаймні тиждень, — відповів я.

— А побий його грім! — вигукнув капітан. — Тиждень! Я не можу так довго вилежуватись: вони за цей час накинуть мені чорний знак. Ці поганці вже натрапили на мій слід. Тюхтії, свого не могли зберегти, а тепер на чуже зазіхають! Хіба ж це по-моряцькому, хотів би я знати? Я ось чоловік ощадливий, я ніколи не тринькав гроші й не губив. Я знов обкручу їх круг пальця. Не страшні вони мені! Я відчалю від цього рифу, друже, і знову пошию їх у дурні.

Говорячи це, він на превелику силу підвівся з ліжка, так міцно впершись мені у плече, що я мало не закричав; ноги його, важкі, мов колоди, опустилися на підлогу. Дражлива мова в нього на устах аж ніяк не узгоджувалась із ледь чутним його голосом.

Сівши на край ліжка, він довго віддихувався.

— Доконав мене цей лікар… — пробурмотів він нарешті. —У вухах дзвенить… Поклади мене знову…

Але перш ніж я встиг йому допомогти, він упав на спину і мовчки лежав так деякий час.

[11] Гінея — золота монета в Англії до початку ХІХ ст. вартістю 21 шилінг.