Мері Поппінс: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Але ж… медальйон на ній! Ланцюжок цілий!

Я добре бачив!

Близнята у візочку позад них запхикали, та Джейн з Майклом не звернули на них уваги. Очима, повними тривоги, вони прикипіли до Каруселі.

А Карусель уже розігналася. Діти більше не розрізняли, де Прудконогий, а де Стріла. Все для них злилося в рухливе кружало яскравого світла, — усе, крім темної, гордовито випростаної постаті на тому кружалі, яка то наближалася до них, то знов зникала.

А музика грала усе голосніш, усе шаленіше.

І Карусель кружляла усе швидше й швидше. Ось знову до дітей наблизилася темна постать на сірому в яблуках коні. І цього разу, коли вона порівнялась з ними, щось ясне, блискуче зсунулося в неї з шиї, полетіло донизу і впало біля їхніх ніг.

Джейн нахилилася і підняла його'. То був золотий медальйон на уривку ланцюжка.

— То це справді, справді! — Майкл зайшовся плачем. — Ох, відкрий його, Джейн!

Вона тремтячими пальцями натиснула на замочок, і медальйон розщібнувся. Мерехтливе світло від Каруселі впало на скло, і діти побачили під ним намальовані власні обличчя, що обквітчали гордовиту голову з рівним чорним волоссям, суворими синіми очима, рум'яними щоками і трохи задертим, наче в дерев'яної ляльки, носом.

— Джейн, Майкл, Джон, Варбара та АннабелБенксі Мері Поппінс, — прочитала Джейн підпис унизу.

— То он у ньому що було! — жалібно сказав Майкл, коли Джейн закрила медальйон і поклала в кишеню. Тепер він твердо знав, що сподіватись більше нема на що.

Вони обернулися до Каруселі. Очі їм засліпило світло, у голові запаморочилося від шаленого кружляння Каруселі. Коники вже просто літали, а не бігали, а музика лунала на всю силу.

І раптом сталося щось дивовижне. Під оглушливі звуки сурм, набираючи дедалі більшого розгону, Карусель зненацька відірвалась від землі! Все вище й вище підіймалася вона, все дужче літали кружка барвисті коні, і між ними Карамель з Мері Поппінс на спині. Вертке світло золотило листя вже на вершечках дерева.

— Полетіла! — сказав Майкл.

— Ох, Мері Поппінс, Мері Поппінс, верніться, верніться! — загукали діти, здіймаючи до неї руки.

Але вона не дивилася на них і, здавалося, не чула їхніх голосів.

— Мері Поппінс! — востаннє відчайдушно гукнули вони.

Але відповіді не було.

Карусель знялася вже аж геть понад дерева і, кружляючи, летіла кудись у зоряне небо. Вона все даленіла й даленіла, все меншала й меншала, аж поки постать Мері Поппінс стала ледве помітною темною цяточкою на світляній плямі.

Аж ось і Карусель зробилася просто маленькою мерехтливою плямкою на небі — ніби незвично великою зіркою.

Майкл шморгнув носом і почав шукати хусточку.

— У мене шия затерпла, — пояснив він.

Але коли Джейн на мить відвернулася, він похапцем витер очі.

Джейн тільки стиха зітхнула, дивлячись у небо. Потім стала дивитись в інший бік.

— Час додому, — промовила вона, згадавши, що наказувала їй Мері Поппінс.

— Сюди проходьте! Три пенси квиток!

Доглядач, що відносив позбиране сміття, знов підійшов ближче. Він поглянув на те місце, де щойно стояла Карусель, і на мить остовпів. Потім озирнувся і тільки рота роззявив. Тоді задер голову, і очі його полізли на лоба.

— Гей, слухайте! — загаласував він. — Це не дозволяється! Тут тобі була — й тут тобі зникла! Це — порушення правил! — Він щосили посварився кулаком у небо. — Я ще зроду такого не бачив! Навіть як був малим! Я напишу рапорт! Я Лорд-Мерові поскаржуся!

Діти мовчки рушили геть з Парку. Від Каруселі не залишилося ані сліду на траві, ані ямочки на землі. Ніде не було нікого видно, тільки Доглядач Парку стояв серед безлюдного зеленого моріжка і викрикував свої погрози в небо.

— Вона взяла квиток назад, — озвався Майкл, тихо ступаючи обік візочка. Як ти думаєш, виходить — вона ще повернеться?