Мері Поппінс: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Авжеж! — заявила Джейн.

— То, може ж, хоч не назовсім? — Адмірал якось чудно поглянув на Мері Поппінс.

— Прокатаються, ласкавий добродію, — манірно мовила вона.

— А! Он як! Ну, щасливо! — сказав Адмірал несподівано лагідним голосом.

І раптом, на превеликий подив дітям, він виструнчився, приклав руку до кашкета і хвацько віддав Мері Поппінс честь.

— Уу-уу-ум! — тут-таки просурмив він у хустину. — Вітрила напинай! Якір підняти! І — прощавай, миленька, прощавай!

І, помахавши рукою, він вихилясом подався по тротуару, голосно виспівуючи:

— А чому він сказав: «Прощавай!» і назвав вас «Миленька»? — спитав Майкл, ідучи поруч Мері Поппінс і збентежено дивлячись услід Адміралові.

— Бо для нього я — Людина, Гідна Шани! — відрізала Мері Поппінс.

Але очі її дивилися ніжно і замріяно.

Джейн знов чомусь стало сумно і тяжко на серці. «Ну що, ну що може статися?» — занепокоєно питалася вона сама себе. Потім торкнулася руки Мері Поппінс, яка везла візок, і відчула полегкість — така тепла і надійна здалася дівчинці та рука. «Яка ж я дурненька! — нишком сказала собі Джейн. — Нічого лихого не може статися!»

І вона, вже спокійніше, заквапилася поруч із візком до Парку.

— Постривайте хвилинку! Постривайте! — пролунав позаду задиханий голос.

— О! — сказав, обернувшись, Майкл. — Та це ж міс Персіммон!

— А от і ні! — засапано вимовила міс Персіммон. — Це — місіс Перук!

І вона, зашарівшись, подивилася на містера Перука. Він стояв поруч неї, сором'язливо всміхаючись.

— Сьогодні хіба п'ятниця? — раптом спитала Джейн.

— Та ні! На щастя, ні! — квапливо сказав містер і Перук. — Ми… е-е-е… просто прийшли по… Ох, Мері, і добрий день!

— О, дядьку Альберте! Добрий день!

Всі троє потисли одне одному руки.

— То ти зібралася на Карусель? — спитав містер Перук.

— Атож. Ми всі туди.

— Усі? — брови містера Перука підскочили аж до чуба — так він здивувався.

— Нехай і вони прокатаються! — кивнула Мері Поппінс на дітей. — Сидіть спокійно, будь ласка! — підняла вона голос на Близнят, які мало не вистри бували з візка. — Ви ж не Миші з Цирку!

— О, розумію! А тоді… зійдуть? Ну… Бувай, Мері, і — bon voyage! Містер Перук дуже церемонно підняв над головою капелюха.

— На все вам добре, і… дякую, що прийшли! — сказала Мері Поппінс, зграбно вклонившись містерові й місіс Перук.

— А що це — bon voyage? — запитав Майкл, озираючись через плече, як даленіли постаті пухкого, кругленького містера Перука й випростаної, тонкої місіс Перук.

— «Щасливої подорожі». Якої не буде в тебе, коли ти не підеш швидше! — пояснила йому Мері Поппінс Він прискорив ходу. Музику стало чути дужче, загриміли барабани, кличучи всіх до себе. Мері Поппінс майже побігла і ось уже завернула візок у Паркову браму. Та несподівано побачила перед собою на асфальті малюнки і зупинилася.

— Чого це ми стали? — сердито прошепотів Майкл. — Так ми ніколи не доїдемо!

Художник саме скінчив малювати кольоровою крейдою натюрморт із фруктів: яблуко, грушу, сливу й банан — і якраз підписував унизу: «Візьми покуштуй!»