— Ви їх знайшли?
— Хворими на цингу в хатині на мисі. Вони мені розповіли, що ви їх висадили силоміць. Але я їм сказав, що в мене є ваш докладний звіт, переказаний по радіо. Тоді вони признались, що втекли самі, сподіваючись добути хутра і побоюючись зимівлі в морі Лаптєвих. Ці дезертири між собою пересварились, ледарюючи, майже нічого не вполювали і весною похворіли на цингу. Ми застали їх в дуже важкому стані.
За чверть години на «Хатанзі» науковий склад експедиції слухав інформації Кара, Бентсена і Запари про острів Місячної Ночі. Загін дослідників складався з двох геологів, метеоролога, географа, біолога і гідрографа. Вони гадали пробути на острові цілий рік і докладно його вивчити. З ними їхав також радист.
Коли закінчилася розмова і Кар вийшов на палубу, до нього підійшли Стьопа і Павлюк. Обличчя в них були одночасно і серйозні і зніяковілі.
— Капітане Кар, — почав юнга, — ми з Павлюком хочемо вас просити, щоб ви дозволили нам перейти на «Хатангу» і повернутись на острів Місячної Ночі.
— Так, так… — підтвердив Павлюк.
— Звідки таке бажання? — здивувався Кар.
У цей час до них наблизився геолог — начальник науково-дослідної станції на острові Місячної Ночі. Він уважно прислухався до розмови.
— Ми трохи знаємо острів, — провадив юнга далі, — і зможемо науково-дослідній станції допомогти. До того ж у нас велике бажання повернутися назад.
— Чи не знайшли ви там золото, про яке не хочете нікому казати? — пожартував Кар.
— Ні, ми хочемо взяти участь в освоєнні цього острова.
— У вас чудова ідея, друзі! — втрутився в розмову геолог. — Я вітаю вас і з охотою приймаю до складу своєї експедиції.
— Ну, а я рішуче заперечую, — сказав Кар. — Стьопі треба поправитись після хвороби і вчитись. Павлюкові теж треба добре відпочити після холодної зими, яку він провів на палубі.
Юнга й кочегар, підтримувані геологом, намагались умовити Кара, посилаючись на те, що почувають себе цілком… здоровими, але той сказав рішуче:
— Павлюк — людина доросла. Він — як хоче, а юнгу я не пущу, а одвезу в Архангельськ і здам у морський технікум.
Тоді кочегар махнув рукою і заявив:
— Ну, без Стьопи я теж не поїду. Почекаю, коли він стане штурманом, а я тим часом — механіком або хоч радистом.
Геолог засміявся, а Кар стиснув губи, щоб приховати усмішку.
З «Хатанги» на «Лахтак» перенесли трьох хворих цинготників. Потім туди ж перейшов кваліфікований радист, якого Кривцов з цією метою взяв з собою спеціально для «Лахтака». Криголам дав гудок і рушив через крижані поля, прокладаючи шлях для пароплава.
Розділ XVI
Протока Шокальського залишилась за кормою. За Червонофлотськими островами простелився чистий водний простір. Лише де-не-де підносився над водою айсберг або тала крижина.
Пароплави обмінялися прощальними гудками, і кожний пішов своїм курсом.
Раніше ніж іти в бухту острова Діксон, Кар вирішив завернути на острів Уєдінєнія. Він хотів розшукати п'ятьох чоловік екіпажу «Лахтака», які залишились там під час того страшного шторму, що потопив шлюпку і заніс пароплав у кригу.
Наступного дня «Лахтак» підходив до острова Уєдінєнія. Моряки пізнали його непривітні береги. З напруженою увагою вдивлялися в горби й скелі, шукаючи знака, що свідчив би про присутність на острові живих людей.
Наблизившись до острова, пароплав пішов вздовж берега, безперестанно даючи гудок за гудком. Але людей ніхто не бачив. Де ж вони? Чи загинули? Що було причиною їх загибелі? Голод? Холод? Чи, може, зимою рушили по кризі пішки, сподіваючись дістатись суходолу, і в дорозі загинули?
Пароплав проминув східний та північний береги острова і став наближатись до того місця, де минулого разу «Лахтак» зірвало з якоря.
Стояла напрочуд тиха погода.
Раптом Кар, що не одривав бінокля від очей, стрепенувся. На березі він помітив людей. Одночасно з берега долетів звук пострілу. За ним другий. Але більше не стріляли…
Пароплав повільним ходом рушив до берега.
На палубі панувало величезне хвилювання. Біноклі були лише на капітанському містку, і ті, хто стояв на палубі, не могли ясно роздивитись, скільки людей на березі, але гострозорі запевняли, що їх більше ніж п'ять.