"Лахтак": читать книгу онлайн полностью и бесплатно

По трапу щось важко загупало. На місток збігла велетенська постать. Вона несла на руках людину.

— Капітане, — почувся голос Павлюка, — пробачте мені, я не зразу зрозумів, у чім справа. Ось я приволік одного норвежця.

— Звідки?

— Ліз на борт. Ми з Шелемехою його й помітили.

У цей час з новою силою затріскотіли постріли. Норвежці починали атаку. Це було значно серйозніше.

Ельгар і Карсен, що похмуро стояли біля Кара, захвилювалися.

— Капітане Кар, — сказав гарпунник, — дозвольте мені крикнути кілька слів товаришам.

— Давайте, давайте! Тільки щоб вас не підстрелили.

Ельгар перехилився з капітанського містка і щось закричав по-норвезькому. Біля нього стукнула куля, але він, не звертаючи на те уваги, продовжував кричати. Очевидно, його почули, бо стрілянина стихла. Лише хтось уперто раз у раз стріляв, і кулі лягали біля Ельгара. Гарпунник, наче відповідаючи на ті постріли, крикнув по-англійському, — мабуть, він хотів, щоб його зрозумів Кар:

— Ландрупп, не псуй патрони! Всі знають, що ти за два кроки від свого носа не влучиш в моржа.

Певне, хтось примусив Ландруппа припинити стрілянину. На пароплаві запанувала мовчанка. Всі слухали Ельгара, хоч і розуміли його лише норвежці. Та от з боку норвежців залунали обурені вигуки. Карові здалося, ніби в тих вигуках було не тільки обурення, але й недовір'я.

Закінчивши, Ельгар звернувся до Кара:

— Я і Карсен зійдемо на кригу і доведемо товаришам, що ми не заарештовані і що радянські моряки — кращі наші друзі.

Обидва норвежці зійшли з містка і плигнули з палуби на кригу. Почулися привітання й здивовані вигуки. Ельгар голосно щось розповідав. Норвежці підійшли ближче до «Лахтака».

Кар шепнув Торбі, щоб люди на всякий випадок були напоготові.

Хтось устряв з Ельгаром у суперечку і, скільки Кар міг зрозуміти з інтонації, лаяв його. Штурманові здалося, що то голос шкіпера Ларсена. Та ось його підтримав другий голос. Почулися ще голоси; хтось виступав на захист Ельгара і Карсена. Суперечка, очевидно, розгорялася. Лайка гострішала. Раптом бухнув постріл. Хтось застогнав і впав. Залунали крики — Ельгар! Ельгар! — Ще бухнуло кілька пострілів, і кілька чоловік побігли геть від пароплава.

«Посварились», — подумав Кар і швидко зійшов з містка, крикнувши Торбі:

— Ви заступаєте мене на пароплаві!

Ухопившись руками за планшир, штурман плигнув на кригу і підійшов до норвежців. Три постаті стояли осторонь, а дві нахилилися над людиною, що сиділа на кризі.

— Здорово, друзі! — сказав Кар.

Перед ним розступилися. Хтось ухопив його за руку, і він пізнав Карсена.

— Ельгар! — сказав матрос і показав на того, що сидів.

— Усе кінчилось гаразд, — промовив гарпунник, стараючись, з допомогою товаришів, підвестися з криги.

— Я ж казав, що він не вміє стріляти, — додав Ельгар, коли йому вдалося стати на ноги.

Розділ IV

«Білуха» прийшла в Мурманський порт пізно ввечері. На рейді кинули якір. Кривцов звелів спустити шлюпку і поїхав на берег.

Повернувся він опівночі.

Старший помічник зустрів капітана словами:

— Радист приймає якісь дивні радіограми.

— А що саме? — добродушно запитав Кривцов.