"Лахтак": читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Гаразд, — погодився Кар. — Але ти підеш не сам. З тобою піде і… Котовай.

Стьопа гадав, що Кар назве Павлюка. Всі присутні думали так само. Адже цей велетень. найбільш підходив хлопцеві в супутники. Мабуть, у перший момент Кар і мав намір саме його назвати, але передумав. Лейте і Запара його зрозуміли.

— Лейте, — сказав Кар, — у вас є годинник. Через п'ятнадцять хвилин матрос і юнга нехай повертаються назад. Вони піднесуть вам рушниці й торби з припасами. Коли вийдете на острів і встановите контакт з тими людьми, дайте нам сигнал. Один вогонь перенесіть праворуч. Довідайтесь, що то за люди, в якому вони стані, і можете сказати, як ми сюди потрапили. Негайно ж повертайтесь назад.

— Єсть! — відказав Лейте.

Щойно розвідувальна партія рушила в путь, як три вогні погасли. Залишився один, але розгорівся він ще ясніше.

Вершомет і юнга, хоч і багато находилися за цей день, але майже забули про втому. Цікавість підганяла їх. Адже це так зрозуміло. Ті, хто залишився на пароплаві, проводили їх із заздрістю.

Тільки-но зникли обриси пароплава, — а вони зникли буквально через дві хвилини, бо вогнище на льоду було неспроможне перемогти темряву на більшу відстань, — як нерівність криги далась взнаки розвідникам.

Котовай спітнів і впав. Вершомет допоміг йому підвестися.

— Радий я, що зустрінемо на острові людей, — поспішаючи вперед, сказав Стьопа. — Досадно тільки, що острів цей, очевидно, вже має назву, а та, яку ми йому дали, мені дуже до вподоби.

— Нічого, синку! То не страшно. Є острови, що мають по кілька назв, — відказав Стьопі Лейте. — Наприклад, я чув, що острів Врангеля називався Новою Колумбією, островом Пловера, островом Келлета, островом Давидова.

Темрява нерухомо лежала навколо них. Здавалось, вони пливли в ній. Два вогники — один попереду, а другий позаду — своїм світлом порушували темряву ночі.

Раптом спереду зашаруділо, і перед розвідниками з'явились дві постаті на лижах.

У повітрі прозвучав незнайомий голос:

— Гу даг![30]

Розділ XVI

Кремезна людина середнього росту стояла на лижах перед Лейте і простягала до нього руку.

— Де гледер мей метет о се дем і'йен. Вем ер ді? Вур кеммерфра?[31]

— Привіт! Привіт! — привіталися розвідники з «Лахтака».

— Ми дуже поспішали, щоб зустрітись з вами, — сказав Вершомет.

— Йей форштор дем іке! Йей ер норшкер![32] — відказав той же кремезний чоловік.

Другий стояв біля нього мовчки.

Так само мовчки стояв перший момент і Лейте. Він прислухався до мови незнайомого і не розумів її. Ясно, що це був не англієць. Проте це ще не значило, що він не знає англійської мови. І старий моряк звернувся до незнайомого по-англійському.

— Ми радянські моряки. В кригах стоїть наш пароплав. Хто ви?

Незнайомий теж одразу перейшов на англійську мову.

— Я — капітан Олаф Ларсен, норвежець. Моя шхуна «Ісбьорн» загинула, розчавлена кригами. Екіпаж вибрався на цей острів.

— Від імені капітана «Лахтака», — так називається наш пароплав, — пояснив Лейте, — і всього екіпажу прошу завітати до нас. До пароплава лише п'ятнадцять хвилин ходу.

— Дякую, — сказав норвежець.

Його товариш кашлянув, наче теж приєднався до розмови.

Усі шестеро повернули назад до пароплава. По дорозі норвежець розпитував, чи довго вони в кризі і що за пароплав «Лахтак», скільки на ньому людей. Лейте відповідав коротко, бо в темряві, йдучи на лижах, розмовляти було не дуже зручно.

— Оскаре Петровичу, — звернувся Стьопа до Лейте, — спитайте їх, як цей острів зветься.

[30] Здорові були!

[31] Я дуже радий вас бачити. Хто ви? Звідки ви йдете?

[32] Я вас не розумію! Я норвежець!