Пригоди двієчника: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Кажіть же, найсвятіший, що робити, я на все згоден. Накажете — і я хоч зараз піду й задушу цього Абдушукурова!

І тут я ненароком торкнув ліктем двері. Почувши тоненький скрип, змовники стривожено перезирнулися. Хвилин зо дві вони прислухалися до звуків, що долинали знадвору. Я навіть дихати перестав.

— Це вітер, — сказав нарешті Янгок. — Я вже обміркував, що нам з тобою робити. — Він замовк, допитливо розглядаючи Балтабая. — Завтра… ні, сьогодні ж я поїду до Ташкента, знайду вірних людей, з допомогою яких підшукаю місце, де тобі можна буде сховатися на певний час. А післязавтра ти, прикінчивши тут Абдушукурова, приїдеш — на тому й край!

— Я згоден, — прошепотів Балтабай. — Довіку не забуду вашої доброти, найсвятіший!

— Святі діла задарма не робляться, дитино моя, — посміхнувся Уразаєв. — Ти знаєш, скільки я заплатив, щоб стати муллою при Узункулаці? Півтори тисячі! Та ще тиждень довелося цілу зграю всіляких шейхів поїти коньяком і пригощати пловом. Тож і тобі доведеться розкошелитися, Балтабаю…

— Скільки?..

— Це вже підрахуй сам, сину мій. Вірним людям треба підсунути, за сховок заплатити, інші клопоти… Не можна, Балтабаю, жаліти грошей, коли вирішується питання життя і смерті.

— Та я звичайно… — пробурмотів «мюрид», засовуючи тремтячу руку за пазуху.

— А ще краще, — поспіхом сказав Янгок, блиснувши очима, — віддай мені всі свої гроші. Зберігатиму їх, поки над твоєю головою висить грізний меч правосуддя. Сам знаєш, людина я чесна, копійки чужої не займу…

Балтабай ошелешено подивився на Янгока, промимрив щось невиразне.

— Давай, давай, дитино моя, — сказав Янгок лагідно. — Покладись на мене, як на свого батька. Зачекай, гроші треба рахувати при зачинених дверях, так певніше. — Він устав і рушив до дверей.

Що ближче підходив Янгок до дверей, то швидше я задкував, а коли клацнув замок — я був уже надворі.

Набравши повні груди свіжого повітря, я полегшено зітхнув. Тепер я знав, що мені робити. Я доведу всім, що мулла Янгок, любитель гостро наперченої шурпи з баранини і «святий, що проганяє різних дивів», — ніякий не мулла і не святий, а звичайний шахрай, який прилаштувався біля могили Узункулака. Аби лиш бабуся мені не перешкодила та Закір пристав до моєї компанії. Бо самому-таки моторошно, адже ворог у мене підступний…

ВЕРХИ НА ЖОВТОМУ ДИВІ

Дома була радість — повернулася Донохон. Вона знову могла бігати, плигати. Сестричка кинулась мені на шию і защебетала про те, який у них був гарний лікар: приносив їй щодня цукерок, грався з нею навіть у ляльки, і вона тепер не боїться лікарів, більше того, коли виросте, сама неодмінно стане лікарем, тому що лікарі — найкращі люди на світі.

Бабуся стояла неподалік, слухала балаканину Донохон і скоса поглядала на мене — мабуть, хотіла спитати, чого я знову заявився.

— Тебе не лікарі врятували, Донохон, — сказав я лагідним голосом. — Тебе врятували гарячі молитви тітоньки Сарохон та дідуся мулли Янгока. — Самі розумієте: все це я казав, щоб приспати бабусину пильність.

— Але ж лікарі зробили мені операцію! — вигукнула Донохон.

— Бачиш, операцію вони зробили після того, як дідусь Янгок вигнав з тебе злих духів — жовтих дивів, — сказав я, непомітно стежачи за бабусею.

Та вдоволено слухала, не відчуваючи, що я кепкую. А я ще дужче розпалювався, дивуючи Донохон своїм красномовством. Я вмовк, та коли бабуся пішла, шепнув сестричці, що йду до Узункулака, і вискочив надвір. Хоч би застати Закіра. Мені по заріз потрібна його допомога. Якщо він піде зі мною, я не злякаюсь. Хай нічого не робить, аби лиш був поруч. Усе інше я сам зроблю.

Закір зустрів мене не дуже привітно.

— Чого тобі, я вже спати зібрався? — спитав він незадоволено.

Я мовчки глянув на сонце, яке ще висіло над обрієм, і буркнув:

— На добраніч, сину мій! — і повернув назад, наче збирався йти геть.

— Зачекай! Прийшов, то кажи чого.

— Ти ж спати налагодився? Покличу Арифа, без тебе обійдемось.

— Годі комизитися, скажи, чого хотів, — учепився за рукав Закір.

— Гаразд, слухай. Тільки про все, що зараз почуєш, — ані слова, ясно?

Закір кивнув головою.

— Сьогодні з лікарні повернулася моя сестричка. Вона каже, що бачила в заростях біля ковбані жовтого дива і після цього захворіла.