Зоряний єгер: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Та не був Фелікс героєм, не був! Він був сам винен у своїй смерті…

Я спробував викликати Набіля Сааді, але контактолога вдома не виявилося. Комутатор його інституту повідомив, що Сааді завтра відлітає на Ернандес-ІІІ. Розшукувати там професора могло виявитися справою непростою. Я перевів на ім’я Сааді виклик гіперзв’язку й попросив зв’язатися зі мною при першій нагоді.

Відтак набрав номер Альберто Тоцці й почув від комп’ютера, що абонент помер два роки тому.

Звістка мене приголомшила: Тоцці був наймолодший в експедиції Бурцена, і я дуже розраховував на його розповідь. Але Альберто вже нічого не розповість.

Тері Масграйв виявився на космічному кораблі, біля гіперприймача, і зв’язатися з ним удалося відразу. Екран заповнило широке, посічене складками і зморшками бородате обличчя. Дізнавшись, про що піде мова, Масграйв, як і Олена Бурцен, навіть не потрудився приховати своє невдоволення: вигляд його став відчуженим і підкреслено офіційним.

Масграйв неприязно примружився, пожував м’ясистими губами, від чого ходором заходила його піратська — чи раніше вона називалася «шкіперською»? — борода.

— У цій експедиції загинули люди, — сказав він. — Усі мої свідчення викладені в рапорті, який ви могли прочитати. На Мегері могло трапитися все, що завгодно.

Капітан явно не бажав розводитися. Цікаво, чому?

— Яка у вас думка про склад експедиції? — спробував я зайти з другого боку.

І відчув, що зачепив: у прозорих очах Масграйва промайнуло щось схоже на замішання. Знову ухилятиметься? Ні, не повинен, питання надто лобове.

— Відповідаю, — хитнув головою Масграйв. — У Тринадцятій гіперкосмічній був не найкращий у моїй практиці екіпаж.

Дзвякнув, немов розсипав мідні кульки на скло, зумер. Сеанс зв’язку закінчувався.

— Не найкращий у науковому сенсі? — уточнив я.

— У психологічному.

Це було несподівано. Я забарився з черговим питанням, але з наростаючим тріском ефіру зв’язок обірвався.

Набіль Сааді викликав мене під ранок, коли я вже збирався, але ніяк не міг змусити себе встати. Щоб виглядати нормально, довелося вдягатися.

Набіль Сааді був зодягнений у вечірню фрачну пару малинового кольору. Стоячий комірець його білосніжної сорочки стягував плямистий «метелик».

— Шкодую, що перервав ваш відпочинок, але мені переказали, виклик терміновий, — сказав він.

Наскільки обидва попередні співрозмовники стримано й навіть негативно сприймали мої пояснення, настільки захоплено відреагував Сааді.

— Ви не уявляєте, як я заздрю вам, любий Олексо Васильовичу. Ви летите на Мегеру — дивовижну, унікальну планету. Другої такої просто немає. Якби в мене була можливість, я присвятив би дослідженню Мегери все життя. Я певен, що контакт із позаземним розумом усе-таки мав місце на Мегері. Але я в своїй упевненості наразі самотній. Хіба мислимо повідомлення Бурцена й Декамповерде пояснити галюцинаціями? І потім, Олексо Васильовичу, я сам був там, ходив по землі Мегери шість днів. Лише шість днів! І можу сказати, така планета не може не народити розум, не може!

Дзвякнув клятий зумер. Встигнути б задати головне для мене питання до Сааді.

— Професоре, а що ви можете сказати про особисті взаємини учасників експедиції?

— Особисті? — Співрозмовник невизначено знизав плечима. — Складні були взаємини… Але на роботі вони не позначалися. Та й навіщо вам це? Розум треба шукати на Мегері, розум…

Того-таки дня мені передали гіперграму. Мій настільний секретар, апетитно хрумкнувши кристалом із записом, викотив на стрічку текст:

«У випадку, якщо питання вашого супутника не вирішене або вирішене не остаточно, хотів би запропонувати власну кандидатуру. Окрім палкого особистого й наукового прагнення побувати на Мегері ще раз, наведу наступні докази. Ваш покірний слуга є одним із провідних фахівців з Мегери, брав участь у експедиції, що цікавить вас, і може допомогти відтворити картину тих днів, а також має у своєму розпорядженні наразі експериментальну, але цілком робочу модель приладу, який повинен значно полегшити пошуки розуму на Мегері. Якщо ви підтвердите згоду на мою участь у експедиції, зустрічатиму вас на борту гіперльота, яким планується перекинути вас до Мегери. З нетерпінням і надією чекаю вашої відповіді. Щиро ваш, Набіль Ібн-Хішам ас-Сааді».

Таламяна вдалося вмовити швидко, я навіть здивувався його поступливості. Але потім з’ясувалося, що шеф усе розрахував заздалегідь, і вигадку з Новичковим він розглядав як своєрідне психологічне гартування свого співробітника.

Задоволений, я повернувся в інформаторій, набрав позитивну відповідь Сааді.

У мене залишався ще один виклик гіперзв’язку, яким слід було, не відкладаючи, розпорядитися. Я узяв довідку й дізнався, що в загиблої Аніти Декамповерде в Сан-Пауло жива мати.

Розмова вийшла не з легких. Донья Декамповерде плакала, показувала фотографії дочки.

Вже не сподіваючись отримати потрібні відомості, я зупинив одноманітні голосіння немолодої жінки й запитав прямо: