— Отож-бо й воно, що ні! Не рахуючи кліматичної каруселі в рамках одного річного циклу, Мегера навдивовижу стабільна планета. Останні геологічні збурення проходили близько мільйона років тому. Термін для еволюції цілком достатній. Та ви й самі скоро переконаєтеся, наскільки розвинене там органічне життя.
— Але якщо на Мегері сотні видів…
— Тисячі, Олесю, тисячі!
— Тим більше, як же тоді визначити, хто з них носій інтелекту?..
— Ось у чому питання! — вигукнув експресивний Набіль Сааді. — Мрія всіх контактологів Усесвіту — прилетіти й побачити на незнайомій планеті міста, забудовані химерними будівлями й населені доброзичливими аборигенами. Утопія! Ми звикли думати, що вищі форми розуму мають бути доброзичливими. Але «мають» — не означає «є». Самі-бо ми, homo sapiens, чи давно стали «доброзичливими»? А розумними? А зараз давайте уявимо собі, шановний Олексо Ва… Олесю, що ми з вами прибульці, що сіли на Землю в період раннього палеоліту. В повітрі літають крилаті ящери[7], не кажучи вже про комах, на землі полюють шаблезубі тигри, пасуться стада мамонтів… Як нам виділити істоту, позначену, як казали мої предки, печаттю Аллаха чи, як казали ваші предки, іскрою божою? Як?
Я знизав плечима. Питання не нове, тисячу разів обговорюване — і так до кінця й не вирішене. Та все ж відповів:
— Є ж якісь певні критерії. Тест Крамера. Рівень креативності[8]. Мейзтест. Психометрія[9]…
— Ах, облиште, будь ласка, Олексо. Виявляти розум цими тестами все одно що за допомогою термометра визначати, живий пацієнт чи вже остиг. Ми можемо лише сказати, явно розумний об’єкт чи явно позбавлений здатності мислити. Але форми мислення можуть і не бути схожими на людські. І наразі вони-бо й залишаються поза нашим розумінням, Олесю.
— Де ж, цікаво, ви накажете взяти детектор розуму? Чи не його, бува, ви збиралися продемонструвати на Мегері, професоре?
Набіль Сааді не образився. Навпаки, вся огрядна, не атлетична, але й не розпливчаста його постать у вільно спадаючій сорочці-дишдаші, виражала вдоволення і розслабленість.
— Ви молодець, Олексо, — похвалив Сааді, — відчувається, майстер слова. «Детектор розуму»… — ніби куштуючи слова на смак, повторив він. — А мої помічники нічого кращого від абревіатури не запропонували. З вашого дозволу, я перейменую прилад.
— Перейменовуйте, — дозволив я з халіфською щедрістю. — Але, як хрещений батько, можу дізнатися, в чому полягає його принцип роботи? Якщо не секрет, звісно.
— Які секрети, Олексо! — сплеснув руками Сааді. — Мій прилад охрестили на Землі «польовим психоіндикатором». Цей апарат не схожий на звичні психометри. Тепер слухай уважно. Вища нервова діяльність на рівні мислення супроводиться біоритмами — від найбільш виразних альфа-, бета— і гамма— до майже невловимих сігма— і тау-ритмів. Перемежаючись, ритми створюють поєднання, яке образно можна назвати хвилею розуму. Її-бо й «пеленгує» мій прилад, який, зазначу, наразі недосконалий. Він фіксує ритми на невеликій відстані від джерела і, можливо, небезвідмовний в екстремальних умовах. Власне, мій апарат навіть не випробуваний як годиться. Офіційно він просто не існує.
— Виходить, проблема, про яку ми говорили, вирішена? — Я недовірливо покосився на професора. — Або близька до вирішення?
— Якби ж то. Прилад зроблений за людськими мірками — через відсутністю інших. Хіба можна поручитися, що в інопланетного розуму будуть ті самі психоритми, що й у нас?
— Гадаєте, ваш прилад нам може стати в нагоді?
— Якщо мозок людини справді приймав випромінювання мегеріанського розуму — а я не знаю, чим ще пояснити видива у Фелікса й Аніти — мир з ними! — то мій детектор розуму ці біоритми має зареєструвати.
«Мовчання детектора нічого не доведе і не спростує мою страхітливу версію», — промайнуло в голові. Я розчаровано зітхнув. Який поворот почав було вимальовуватися! Детектор розуму — ключ до таємниці зникнення людей на Мегері. Надії на прилад Сааді, судячи з усього, слабкі.
— Що ж, чудово, випробуємо ваш психоіндикатор, — без особливого ентузіазму підтримав я професора. — Але час побалакати про людей. Тих, що були з вами, Абу-Фейсале. Мені треба знати, чим жила Тринадцята гіперкосмічна. Уявити обстановку на кораблі й форстанції. З’ясувати, що за люди, що за характери були в експедиції.
— Боюся, про мене вам доведеться розпитати когось іншого, а щодо п’яти моїх товаришів — я до ваших послуг. Щоправда, минуло вже стільки років… Але постараюся пригадати. З кого почнемо, саїде Санкін?
— Розкажіть мені спершу… про Альберто Тоцці.
На планеті, пропеченій шквальним жовтим випромінюванням, єдиними живими створіннями були «броньовані» конусні мутанти, у яких ні очей, ні вух, лише рудиментарні матові кістяні пластини прикривали отвори в панцирі, немов захищаючи примітивний мозок від якоїсь інформації. На цілий сезон конуси-броненосці стали господарями Мегери. Вони бродили всюди, не знаючи небезпеки. Але щось їм підказувало: треба уникати старих, безживних котлованів озер, нехай навіть простерилізованих радіацією. Втім, радіація починала слабшати.
РОЗДІЛ 6
Радіація починала слабшати. Висунувся з каре, покотився вниз один з місяців — і здригнувся, розплився, втрачаючи фокус, радіаційний промінь. Другий місяць відвернув своє лице від слабнучого Жовтого сонця, підставив щоки наразі невидимому Червоному, й Мегера забарвилася в життєстверджуючі рожеві, оранжеві, яскраво-червоні тони. Забарвилися горби, рівнини, западини і немов вимили з атмосфери надмірну жовту радіацію. Здавалося, вся планета прокинулася, зашарілася, спішно почавши готуватися до чогось значного, святкового. Конусним броненосцям, однак, у цьому святі місця не відводилося. У відбитому світлі Червоного сонця вони припиняли рух і застигали загостреними кам’яними горбками.
У рік Тринадцятої гіперкосмічної Альберто Тоцці виповнилося двадцять три. Це був тендітної статури високий чорноволосий юнак з тонкими правильними рисами обличчя. З дитинства він ходив у вундеркіндах. У чотирнадцять років почав навчатися у Палермській вищій технічній школі, у шістнадцять почав публікувати наукові повідомлення, а до двадцятиріччя вже мав учений ступінь. Альберто захоплювалися незліченні італійські родичі, а колеги цінували й поважали Тоцці як талановитого, багатообіцяючого космогеолога.
При всіх своїх чеснотах Тоцці не належав до категорії так званих мазунів долі. Навпаки, Альберто відрізнявся рідкісною працьовитістю, відданістю науці; до рідних і друзів ставився з повагою. Єдиним недоліком Тоцці, або навіть не недоліком, а слабкістю, як обережно висловився Набіль Сааді, була його ексцентричність.
Екіпаж космічної експедиції сприймав темпераментного італійця по-різному. Командир і його дружина, можливо, тому, що дітей у них не було, з першого дня мовби узяли Альберто під своє заступництво. Масграйв відразу відчув до Тоцці неприязнь і до закінчення експедиції тримався з ним підкреслено сухо, офіційно, розмовляв лише з необхідності. Аніта трималася з Тоцці по-дружньому легко, але при кожній слушній нагоді кепкувала з нього. Сам же Набіль Сааді, судячи з усього, з молодим геологом був коректний, підкреслено ввічливий, але ввічливий доброзичливо, без відчуження. Крім того, відчувалося, що Сааді ще тоді, в Тринадцятій гіперкосмічній, задовго до трагічної смерті геолога, вже відчував до Тоцці якесь співчуття, навіть жалість. За що ж можна жаліти такого щасливчика? Коли я безпосередньо запитав про це Сааді, на секунду він зам’явся, відтак не дуже охоче пояснив. Виявляється, Альберто закохався в Аніту. І не просто закохався — покохав. І без взаємності. Коли Аніта загинула, в Альберто немов щось зламалося. З життєрадісного, усмішливого, товариського хлопця він перетворився на замкнутого, відчуженого від життя чоловіка. Пізніше, на Землі, Набіль намагався знайти Тоцці, але той уникав зустрічей. Казали, що після польоту на Мегеру Альберто так і не оговтався: перестав бачитися з друзями і користувався будь-якою можливістю, щоб відлетіти в космічну експедицію, байдуже куди і байдуже з ким. Політ на Саратан став драматичним фіналом цієї справді сумної долі. Трапилося ось що. Під час обвалу в горах напарник Тоцці був важко поранений. Усюдихід засипало камінням. Ємності батарей, що живили протирадіаційний захист костюмів космогеологів, вистачало на чотири доби. Швидкої допомоги чекати не випадало — вийшла з ладу система аварійного сповіщення. Альберто зняв свої батареї і під’єднав до блоку живлення товариша. Коли їх знайшли рятувальники, геологи лежали без свідомості. Пораненого вдалося повернути до життя. Тоцці рятувати було пізно.
На ранок мене розбудив Сааді й запропонував прогулятися у водний павільйон. Там яскраво й гаряче світило штучне сонце. Декілька чоловік сонно лежали на поролоні, засмагали. Благословляючи безвісного генія, що запропонував запас води на космічних кораблях не ховати в баки, а використовувати для задоволення команди, я почав роздягатися.
— А ви, професоре? Не бажаєте освіжитися? — покликав я, помітивши, що Сааді всідається за столик.
[7] Як для біолога Саді припустився грубої помилки: в період раннього палеоліту крилаті ящери вже давно вимерли.
[8] Креатівність. (від лат. creatio — творення) — творча, створююча, новаторська діяльність.
[9] Психометрія — визначення індивідуальних психологічних рис (таких як інтелект і особистість) за допомогою стандартних тестів.