Небезпека: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А тут?

— Тут не в’язниця, ми академічна лікарня. І в нас нема присуджених до страти.

— Я думав, що є.

— Ви так думали? Тоді вам відомо більше, ніж мені.

— То ми не смертники?

З боку Дюпона це досить зухвалий випад. Зухвальці часто виграють уже в першому раунді. На мить стає тихо. Професор Венс, треба визнати, трохи розгублюється. Потім спокійно відповідає:

— Скоро вам покращає. Ось побачите. Треба ніколи не втрачати віри.

Гідність, з якою вимовлено ці слова, справляє враження на Дюпона. Бентінг при цьому поводиться як спостерігач. Вся ця словесна перепалка його дуже цікавить, але з досвіду він знає: хто виграв, а хто програв, з’ясується тільки в кінці. Доти актори повинні грати свої ролі, а глядачі дивитися на них. І в крайньому разі плекати надії, хоч це й марна праця. Надія дає мало користі, бо не спонукає до дії.

— Розкажіть професорові про оту річ із Шекспіра, — мовить Дюпон до Бентінга.

Бентінг перевертається на спину й декламує:

— Diseases, desperate grown, by desperate appliance are relieved, or not at all[5].

Він вимовляє ці рядки без пафосу, навпаки, вони звучать у нього якось безнадійно.

— Ви знавець Шекспіра чи любитель? — запитує професор.

— Ні те, ні те, — каже Бентінг. — Просто час від часу мені западає в голову якийсь вислів. Пам’ятаю дещо з Гете. І з Мультатулі. Навіть з Овідія. Він сказав: «Якщо ви існуєте, жодна перешкода не зможе вам завадити». Але це стосується не нас.

Він стомився й замовк. Дюпон не знайшов, що сказати, і професор Венс заходився коло своїх справ.

Наступного дня Дюпон мав значно бадьоріший вигляд. Він почув себе набагато краще. Бентінгові ж, навпаки, зовсім несподівано погіршало, Дюпон розбалакує. Бентінг лежить і слухає, але відповідає не часто.

— Якщо ви дуже стомилися, Фреде, то скажіть, я замовкну, — каже Дюпон.

Бентінг хитає головою.

— Я слухаю, — озивається він стиха.

— У вас щось болить?

— Не дуже.

— Де саме?

— Скрізь. Я зовсім ослаб.

— Це минеться. Полежте трохи. Може, викликати професора чи сестру?

— Не треба.

— Може, хай зроблять укол абощо?

Дюпон лягає й думає. Що він може зробити для свого товариша? Він за вдачею доброзичливий. Охоче допоміг би, товариське почуття в нього міцне. Кожному, хто хоч трохи йому до серця, він завжди зробив би що-небудь приємне. І йому прикро, що тепер він безсилий допомогти.

Бентінг впадає в дрімоту, але раз по раз раптово пробуджується. Він тремтить, хоча й не так, як раніше тремтів Мартін. «Невже його теж заберуть?» — думає Дюпон. Страх повзе по ньому, як жук. «Чи не залишусь я тут сам один? Такого я б не витримав», — думає він.

— Говоріть що-небудь, — просить Бентінг.

— Гаразд, — відповідає Дюпон.

[5] Безнадійні хвороби лікуються безнадійними засобами або ж зовсім не лікуються (англ.).