Корнель. Ще зачекайте. Влучив!
Петр. Тільки дряпнув. Ла-ла! Вперед, чорний пішак!
Корнель. Хе! Стоїмо непохитно, як скеля, добродію! На! На!
Петр. «Час розплати настав…» Удар!
Корнель. Де там! Ось на тобі! (Спиняється). Стривай, Петрику, не боляче?
Петр. Пусте! En garde![148]
З гуркотом падають столик і дзиглики.
Петр. Ла!
Корнель. Ала!
Петр. Стій! Це в сонну артерію, Корпелю. Ти мертвий.
Корнель. Поранений, але б’юся далі. До останнього віддиху. Ала!
Тоні (кричить). Годі вам!
Петр. Зараз кінчаємо, Тоні. Пішак атакує. Ха! Ха! Старий світ хитається…
Корнель. Finito![149] Цей раз я тебе прямо в серце влучив, Петре. (Опускає рапіру).
Петр (салютує рапірою). Дякую. Я мертвий.
Корнель (теж салютує). Дуже шкодую.
Петр. Але на зміну мені прийдуть тисячі чорних пішаків… Ура, товариші!
Входить Мати й стає на порозі.
Мати. Хлопці, хлопці, що це ви знов робите!
Петр. Ой, матуся! (Квапливо вішає рапіру на стіну). Корнель щойно вбив мене, мамо. Ударом у серце.(Скидає шолом).
Корнель (вішає рапіру). А Петр мені простромив шию, матусю. Тож майстерний удар був. (Скидає каску).
Мати. Ви, близнята, як не поб’єтесь, то вам і світ не милий! Дивіться, шибеники, чого ви тут знов наробили! І не де-небудь, а в татовому кабінеті!
Петр. Та ми зараз приберемо, мамо, ти не клопочися. Ну-бо, Корнелю!
Обидва нашвидкуруч наводять лад, піднімають поперекидані столик і дзиглики.
Мати. Покиньте, знаю я ваше чоловіче прибирання. Чим більш наводите лад, тим його менше.
Корнель (навкарачки, поправляє килим). Зараз усе буде гаразд, мамо. Пусти килим, Петре!
Петр (теж навкарачки, відштовхує його). Ні, ти пусти!
Несподівано хапають один одного в оберемок й починають качатись по підлозі, борюкаючись.
Зараз покладу тебе на лопатки.
Корнель (засапано). Спробуй!
[148] Обороняйся! (Франц.)
[149] Кінець! (Італ.)