Корнель. Татову, Тато пішов би на де п’ять.
Петр. Тато був солдат, голубе. Він би сказав: «Молодці чорні, не здаються!» І кинувся б у бій за білих…
Корнель. Чуєш, забери пішака назад!
Петр. А навіщо?
Корнель. Я хочу побачити, як розв’язав би задачу тато.
Петр. Тепер уже грається інша партія. Не татова. Наша. Марно б’єш копитом, білий коню; ніщо вже не зупинить чорного пішака на його переможному шляху! За чотири ходи він стане всемогутнім ферзем… Правда, ми це називаємо інакше.
Корнель. А як?
Петр (несподівано споважнівши). Новою владою, братику. Владою чорних. І ми її дочекаємось!
Корнель. Ой ні, Петре. Лишається ще один хід.
Петр. Який?
Корнель. А оцей! (Валяє рукою фігури на шахівниці).
Петр. Ага! Це називається шляхом насильства. (Устає). Теж добре. Тоді й ми діятимемо по-іншому.
Тоні (що доти читав на канапі, тепер підводить голову й кричить майже істерично). Годі вам з тією політикою! Терпіти несила!
Корнель. Та ж це тільки гра! Чого ти так! Ми лише хочемо пофехтувати, правда, Петре?
Тоні. Яка там гра! Я знаю, про що ви.
Петр. Слушно, Тоні. Це страшенно серйозне діло. Сутичка старого світу з новим. Але не бійся, я простромлю Корнеля, як жука шпилькою. Геть тиранів! (Надіває на голову дикунський шолом). Хай згине мерзенний старий світ! Ну-бо швидше, Корнелю!
Корнель (надягав кавалерійську каску). Зараз. (Знімає зі стіни дві рапіри), Вибирайте, будь ласка, шановний супротивнику.
Петр (згинає одну рапіру). Добра. Але рівності у зброї тепер не додержують. Це страшенно старомодно.
Обидва стають у позицію.
Ну, Тоні, командуй.
Тоні (ховає обличчя в книжку й затуляє вуха). Не хочу!
Корнель. Увага… Раз, два… три!
Петр із Корнелем, сміючись, фехтують.
Петр. Ла-ла!
Корнель. Ала!
Петр. «Ми всіх катів зітрем на порох!» Ла-ла!
Корнель. Ла-ла!
Петр. Перша рана.
Корнель. У плече. Легенька. Бій триває із перемінним успіхом.
Петр. «Позбудеться ярма тяжкого…»