Війна з саламандрами. Мати. Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тоні. А ти сам що робиш?

Петр. Байдикую, Тоні. (Дістає з шухляди стару книжку й гортає її). Просто-таки гарячково байдикую. Бо мій час іще не настав. (Іде до столика з шахівницею). Ось цю задачку тато, бачу, почав був розв’язувати, та й… не встиг до кінця довести. Треба колись спробувати мені. (Розставляє на шахівниці жменю чорних та білих фігур і, тихо насвистуючи, звіряє їх розміщення з книжкою).

Тоні (нерішуче). Петре, ти не знаєш…

Петр (неуважливо). Що?

Тоні. Про нашого Їрку.

Петр. А що я маю знати?

Тоні. Чи він не ставить сьогодні… якогось рекорду?

Петр. Чого це тобі подумалось?

Тоні. А він учора ввечері сам сказав: «Тоні, побажай мені завтра удачі. Годині о третій. Хочу одне діло спробувати».

Петр. Годині о третій? (Дивиться на годинник). Так це вже ось-ось. А нам не сказав нічого. (Насвистуючи, розставляв фігури далі). Мабуть, не хотів, щоб мама знала… Вона завжди так потерпає, коли Їрка літає… При ній нічого не кажи, чуєш? (Дивиться в книжку, тоді на шахівницю). Де п’ять. Де п’ять… Тато записав тут перший хід де п’ять, але мені чогось здається… Я часом думаю; як, певне, тато нудився в тих колоніях! Тому він і розв’язував там шахові задачі.

Тоні. А ти? Теж нудишся?

Петр. Страшенно. Так безглуздо люди ще ніколи не жили, в жодному сторіччі. (Обертається). Ну, годі мулятись, Тоні! Покажи, що ти там за вірші написав.

Тоні. Ой, не треба! Вони ще не готові.

Петр (підходить до нього). Давай, давай!

Тоні (виймав з книжки списаний аркуш). Так не вийшло ж нічого! Ти сміятимешся!

Петр (бере аркуш у нього з руки). Та я тільки подивлюся, чи нема граматичних помилок. (Мовчки, уважно перечитує вірші).

Входить Корнель з рушницею в руці.

Корнель. А, ви обидва тут? (Клацає курком). Довелось її, бісову душу, геть розібрати, але тепер — як цяцечка. (Ставить рушницю в стояк). Варт би її випробувати, га, Петре?.. Ну, що поробляємо, хлопці? (Бере зі стояка іншу рушницю й перевіряв замок).

Тоні (тривожно дивлячись на Петра). Нічого…

Петр. Тут в одному рядку два склади зайві, Тоні.

Тоні. В котрому? Ану покажи!

Петр. А ось у цьому: «І от приходиш ти, прекрасна незнайомко…»

Корнель (дмухає в замок рушниці). Що, вірші? Тоні знов не може риму піймати? (Кладе рушницю на стіл і виймає з шухляди мастило й клоччя).

Петр. І хто ж вона, ця прекрасна незнайомка?

Тоні (схоплюється й хоче вирвати в нього з рук аркуш). Віддай! Я знаю, що напартачив. Віддай, я спалю його!

Петр. Ні, я серйозно питаю. Не дурій, Тоні. Між іншим, щоб ти знав, вірші не такі-то й погані.

Тоні. Справді?

Петр (мовчки перечитує). Ще б пак. Вельми непогано звучить, новий Аріоне.

Тоні. Ну, то можеш сам здогадатися, хто вона… та незнайомка.

Петр. Ти маєш на увазі… смерть, правда, Тоні? (Віддає йому аркуш).