Війна з саламандрами. Мати. Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Пан Рибка ще раз глянув на ті сліди, що вели у безвість. Але там, де був останній слід, тепер видніли два чіткі відбитки казенних чобіт поліцая Мімри, а звідти ці широкі ступаки тяглися правильним і виразним рядочком далі.

— На все добре, — зітхнув пан Рибка й пішов спати.

КУПОН[223]

Того спекотного серпневого вечора на Стрілецькому острові[224] було повно люду, тож Мінці з Пепою довелося сісти за столик, за яким уже сидів добродій із густими, сумно обвислими вусами.

— Дозвольте, — сказав Пепа, і той добродій ледь кивнув головою.

«От бурмило, — подумала Мінка. — Не міг сісти десь-інде, треба йому за нашим столиком сидіти!» Вона гордо, мов герцогиня, сіла на стілець, який Пепа витер хусточкою, тоді негайно дістала пудреницю й напудрила собі ніс, щоб він, боронь боже, не заблищав у таку спекоту. А коли вона виймала пудреницю, з сумочки випав якийсь пожмаканий папірець. Вусатий добродій зразу нахилився й підняв того папірця.

— Сховайте, панночко, — понуро мовив він.

Мінка зашарілася: по-перше, тому, що до неї заговорив незнайомий чоловік, а по-друге — оскільки їй було прикро, що вона зашарілася.

— Дякую, — сказала вона й зразу відвернулась до Пепи: — Це купон із тієї крамниці, де я панчохи купувала, пам'ятаєш?

— Отож-то, — мовив смутний чоловік. — Ви, панночко, навіть гадки не маєте, нащо такий купон може придатися.

Пепа вирішив, що його рицарський обов'язок — утрутитись.

— Навіщо зберігати всякі нікчемні папірці, — озвався він, не дивлячись на випадкового сусіда. — Їх потім набираються повні кишені.

— То дарма, — сказав вусатий. — Часом такий папірець буває цінніший, ніж не знати що.

Мінчине обличчя набрало кам'яного виразу. «Боже, чого ми не сіли десь-інде! Цей бурмило весь час устряватиме нам у розмову!»

Пепа вирішив покласти цьому край.

— Цебто як? — спитав він крижаним тоном і насупив брови.

«Як це йому личить!» — подумала в захваті Мінка.

— Для слідства, — пояснив «бурмило» й додав, замість відрекомендуватися за всією формою: — Розумієте, я в поліції служу; моє прізвище Соучек. У нас якраз нещодавно був такий випадок… — сказав він і махнув рукою. — Люди часом самі не відають, що вони носять у кишенях…

— А який же випадок? — не стримався Пепа. (Мінка помітила, що на неї дивиться юнак біля сусіднього столу. «Стривай, Пепо, я тебе навчу розмовляти з іншими»).

— Та з тією дівчиною, що знайшли біля Розтил, — сказав вусань і замовк, очевидно не бажаючи говорити далі.

У Мінці раптом прокинулась цікавість — найскоріш через те, що йшлося про дівчину.

— З якою дівчиною? — вихопилась вона.

— Та з тією ж, що там знайшли, — ухильно пробурчав пан Соучек із поліції й трохи розгублено дістав з кишені сигарету. І враз сталось щось абсолютно несподіване; Пепа квапливо сягнув рукою до кишені, черкнув запальничкою й підніс сусідові вогню.

— Дякую, — сказав пан Соучек, видимо зворушений і підлещений. — Це я про ту дівчину, що її труп знайшли женці в житі між Розтилами і Крчею, — пояснив він, демонструючи тим свою вдячність і приязнь.

— Я про неї нічого не чула, — сказала Мінка з круглими від подиву очима. — Пепо, пам'ятаєш, як ми з тобою їздили до Крчі?.. А що ж із тією дівчиною сталось?

— Задушили, — сухо відповів Соучек. — І зашморг був на шиї. Не хочу розповідати при панночці, який був у неї вигляд — самі розумієте, в липні, а пролежала там мало не два місяці… — Пан Соучек скривився й пустив з рота дим. — Ви не можете й уявити, як виглядає такий труп. Рідна мати б не впізнала. А мушви!.. — Пан Соучек меланхолійно похитав головою. — Знаєте, панночко, тільки-но шкіра пропала, про красу вже шкода й говорити. А встановити тоді особу — то вже й не питайте. Поки є ніс і очі, ще якось можна розпізнати; але як труп полежить більше місяця на сонці…

— А по мітках на білизні? — тоном знавця докинув Пепа.

— Які там мітки, — пирхнув пан Соучек. — Незаміжні, добродію, звичайно міток не нашивають, бо думають: однаково скоро заміж вийду, інше прізвище буде. І в тієї дівчини не було ніяких міток.

— І молода вона була? — співчутливо поцікавилась Мінка.

— Років двадцять п'ять, сказав лікар. Знаєте, він визначає по зубах тощо. Робітниця або служниця, як по одежі, але скоріше служниця, бо сорочка селянська. А крім того, якби вона була робітниця, її б уже шукали, адже робітниці звичайно держаться одного місця й однієї квартири. А служниця як покине службу, то вже хазяї не знають і не цікавляться, куди вона перейшла. Отак воно зі служницями буває. Отож ми й вирішили: коли її два місяці ніхто не кинувся розшукувати, то це, найпевніше, служниця. Але найголовніше — це той купон.

[223] В основу оповідання лягло сенсаційне вбивство у Гостіваржі під Прагою в кіпці 1920-х рр.

[224] Стрілецький острів — острів на річці Влтаві в центрі Праги; на острові є парк з рестораном на вільному повітрі.