Диверсія у гавані Фейюньган: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Догадуєшся, про що я думаю?

— Про нове завдання.

— І про тебе. Адже ти стільки днів перебуваєш у великому напруженні — і фізичному і нервовому. За весь цей час ти хоч раз виспався як слід?

— Визволимо острів, тоді й висплюсь.

— Не кажи дурниць! Якщо ми не будемо висипатися, то ніколи не визволимо його… Зрозумів?

— Зрозумів. А ви самі, товаришу начальник…

— І мене треба за це бити, — зітхнув Ма. — Мені дуже не хотілося б посилати тебе зараз на нове діло… Але воно може врятувати багатьох людей, дуже полегшить завдання визволення Давандао.

— Я готовий, — чітко сказав Ван.

— Ти готовий. Я знаю, що ти завжди напоготові, — посміхнувся Ма. — Ну що ж, в час добрий!..

Бурхлива радість

Опівдні Ван Хай-шен благополучно висадився на Давандао. Він здав донесення, яке Мічений ретельно скопіював з аркуша, написаного рукою начальника Ма, і його, як звичайно, відправили відпочивати. Так було кожного разу. Поки не зовсім смеркне, повертатися на острів не можна було. Відпочивати, проте, не довелося. Треба було зустрітися з слугою-підлітком із експедиції штабу оборони. Про цього юнака Ма розповів Вану перед самим від'їздом.

Шукати хлопчака довелося досить довго. Нарешті Ван помітив юнака, який замітав вулицю, за всіма ознаками схожого на того, про якого розповідав Ма. Хлопчак був одягнутий в армійську куртку, що сягала йому до колін. Як на вид йому не даси його сімнадцяти років. Хай-шен впритул підійшов до нього і тихо спитав:

— Братику, чи немає сьогоднішньої газети? Я б почитав.

— Для тебе пошукаю!

Юнак пішов у дім і виніс газету. Вона була за позавчорашнє число. Тримаючи перед собою газету, Ван Хай-шен тихо сказав:

— Ти повинен допомогти виконати одне завдання.

— Кажи, яке саме!

Від розвідника не приховалось, як загорілися очі хлопчака. Ван Хай-шен попросив дістати на вечір деякі речі. Подумавши трохи, той відповів:

— Дістану!

Повернувшись у кімнату, яку йому було відведено для спочинку, Ван Хай-шен раз у раз позирав у вікно. Йому здавалося, що ніколи ще день не був таким довгим.

Надвечір несподівано в кімнату власною персоною ввалився Сунь Кай. Він був у чудовому настрої, довго тиснув руку Ван Хай-шену, розповідав, що з острова видно було стовпи полум'я над гаванню і докладно розпитував про те, як усе відбулося. Старий по секрету повідомив, що донесення про успіх операції вже передано на Тайвань і що нагороди довго чекати не доведеться. Залишаючи кімнату, він попередив, що увечері відбудеться банкет, на який запрошено і Ван Хай-шена.

Ван Хай-шен анітрохи не зрадів цьому запрошенню. Він зробив спробу відмовитися, посилаючись на те, що Сун ще на тому боці і потрібно якнайшвидше допомогти йому та й іншим вибратися звідти, бо інакше їх можуть схопити.

— Не схоплять, — заперечив старий. — Їм зараз не до того, щоб нишпорити по рибальських хатинах. Наші друзі американці розшифрували кілька радіограм. У червоних цілковита паніка. Зірвано операцію, яка планувалася протягом кількох місяців. Важливо, що справу зроблено, а коли саме повернуться наші — на день пізніше, чи на день раніше — значення немає…

— Вибачте, шефе, — сказав Ван, — мені здається, що якраз після цієї справи Громадська безпека буде хапати кожного зустрічного… Я боюсь за свою сім'ю. Та й вам не варто втрачати такий надійний притулок, як мій дім.

— Все це вірно, голубе… Проте є одне «але». На банкеті будуть присутні американські офіцери. Вони захочуть, можливо, познайомитися з тобою, довідатись про подробиці…

— Ви скажете їм, що я знову вийшов у море.

— Їм це може не сподобатись. Між нами кажучи, якщо ці люди щось заберуть собі в голову, з ними краще не сперечатися і не суперечити. Отже, я чекаю.

— Дозвольте, шефе, трохи запізнитись, — попросив Ван. — Треба вмитися, поголитися, привести себе в порядок…

— Гаразд, — милостиво погодився Сунь Кай. — Але довго не затримуйся.