Диверсія у гавані Фейюньган: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я… я… — В одну мить у голові Чжао А-фу промайнули події багаторічної давності: двадцять років він став поліцейським, у двадцять вісім поступив до гомінданівців в охранку. Жив у п'яному розгулі. Участь у допитах і катуваннях, стеженні і побоях вимагали забуття. Він почав пиячити. Бувши п'яним, задушив свою дружину. Вісімнадцятирічний син відрікся від нього і пішов з дому… Після визволення власті поставилися до нього дуже поблажливо. За час перебування в тюрмі він не тільки зрозумів, що потрібно працювати, а й полюбив свої нові обов'язки, почав ставитися до них дуже ретельно. Але… він приховав вчинений ним тяжкий злочин.

Зараз Чжао жалібними очима дивився на Сун Да-луна. А той лише усміхнувся і сказав:

— Ти пам'ятаєш останню справу на горі Фейюньфин? Негайно підеш зі мною!

Чжао А-фу обім'як і впав на стілець.

— Добре, я піду, тільки не сьогодні, — пробурмотів він. — Я багато років там не був. Можуть трапитися всякі несподіванки. Це небезпечно і для тебе…

— Гаразд! — погодився Сун Да-лун. — В такому разі завтра увечері. Чекай на мене, я прийду.

— А ти де переховуєшся? Як з тобою тримати зв'язок?

— У мене постійного місця нема. Настане час, я сам прийду, можеш не турбуватися!

Бригада по виготовленню сітей

На узліссі працювала бригада по виготовленню сітей. Це були люди з Хайгуанського риболовецького кооперативу. Жінки й дівчата, сівши навколо незакінченої сіті, плели її спритними пальцями й співали:

Дівчина-красуня сиділа поряд жінки з замисленим сумним обличчям. Це були Ван Хай-фин і Бай Сю-ін. Вони легко робили складну роботу, яка вимагала великої вправності. Але ось Бай Сю-ін перестала працювати і, тяжко зітхнувши, опустила голову.

— Тіточко! — гукнула Хай-фин.

— Га? — отямилась та від своїх думок.

Збентежившись, Бай Сю-ін поспішно взялася до роботи, але порвала нитку, яку тут-таки й зв'язала. Відрізуючи кінець, вона зробила необережний рух ножицями і порізала палець.

— Кров! Іди швидше в медпункт, нехай перев'яжуть, — квапила її Хай-фин.

— Нічого, це пусте, — рішуче відмовилась Сю-ін.

Жінки з усіх боків оточили її, хтось відірвав клаптик, і Хай-фин перев'язала Сю-ін палець. Усі знову почали працювати.

Бай Сю-ін зацікавилась сусідкою. В кооперативі часто з'являлися нові люди. За рішенням партії, кожний працівник державних установ повинен був раз на рік протягом місяця займатися фізичною працею. Очевидно, ця дівчина з якої-небудь контори. Та як спритно вона плете сіті!

— Ти звідки? — спитала Сю-ін сусідку.

— З районної профспілкової організації.

— А як тебе звуть?

— Лі Сяо-лянь, — поспішно відповіла А-фин.

— Добре ти працюєш. І яка красуня!

Дівчина збентежилась і перевела мову на інше:

— А у вас, тіточко, сім'я велика?

— Нас двоє: я і дочка. Он вона бігає.

— А чоловік є?

— Нема, помер.

— Вам, мабуть, важко живеться?

— Ні, не важко.