Диверсія у гавані Фейюньган: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Сун Да-лун увійшов і замкнув за собою двері. Хай-шен переліз через паркан, підкрався до вікна, що виходило на задній двір, і в щілину почав спостерігати за тим, що відбувалося в кімнаті.

Ім'я старого було Чжао А-фу. На вигляд йому можна було дати років за п'ятдесят. Був він повновидий, схожий на торговця, але насправді торгівлею йому ніколи не доводилось займатися. Перед визволенням краю він служив в охранці. Втекти на острів йому не пощастило, він був репресований і лише минулого року вийшов із тюрми. Зараз Чжао А-фу служив механіком у Мацзяїнському сільськогосподарському кооперативі.

У великій, погано прибраній кімнаті на підлозі стояв розпилювач, лежали великі ножиці, пристосовані для різання батата. Треба було якнайшвидше закінчити ремонт, тому господар до цього часу не лягав спати.

Чжао А-фу помовчав і знову тупо повторив:

— Це ти!

— Я. Пізнав? Не вперше зустрічаємось.

— Навіщо прийшов?

— На тебе глянути — адже ми з тобою багато років не бачились… Як поживаєш? Може, чогось у тебе не вистачає? Нудьгуєш за мною?

— Ти звідки прийшов? — спитав Чжао.

— А ти не розпитуй, спочатку розкажи про себе!

По тону Міченого Чжао А-фу відразу догадався, що його знову хочуть втягнути в старі справи. Він опустив голову, не знаючи, що відповісти. Адже не міг він пояснити цьому матерому вовку, що він розкаюється в своїх минулих темних справах, що тепер він має професію і чесно працює, що став нарешті людиною і жити йому зараз добре… Чжао А-фу знав, що з Міченим жарти погані… Такий порішить на місці і оком не моргне. Якщо він уже прийшов до нього, то ні з чим не піде.

— Зараз усе так переплуталось… — Чжао щось белькотав, щоб тільки не мовчати.

— Я тепер працюю на тутешніх, — сказав Сун Да-лун, щоб трохи підбадьорити старого і дати йому змогу отямитись.

— А! Не знав.

— Прийшов до тебе в одній справі. Думаю, що ти не відмовишся допомогти.

Про що саме йде мова, Чжао А-фу, звичайно, догадуватися не міг. Але те, що Сун Да-лун бреше і що він прийшов з того боку, було поза всяким сумнівом.

— Зробиш? — спитав Сун Да-лун.

— Мабуть, не зроблю.

— Ти ж не знаєш, про що тебе просять?

— Про що б не просили, а я відмовляюсь!

Мічений посміхнувся. Він згадав улюблене прислів'я одного з своїх учителів: «Не до кожної душі є ключ, але до кожної знайдеться відмичка». Він спитав:

— А як до тебе влада ставиться?

— Відсидів два роки…

— Тільки два роки? — Мічений похитав головою. — Ой-ой, яка ж ти погана людина! Обдурив комуністів. За твої справи тобі не два роки треба б відсидіти. Коли б у тебе було дві голови — обидві відтяти треба. Ти чому ж не повідомив комуністів про ту справу?

— Що ти маєш на увазі? — Очі Чжао А-фу стали круглими, він так злякався, що мало не впав із стільця.

— Ах ти, тухле яйце! Ти кого з себе вдаєш? Поки що не лякайся, комуністи ще не знають, але досить однієї записки…

— Ти… ти… Да-лун!.. — бурмотів Чжао А-фу:

— Тихо, дурню! Ніхто цієї записки не напише. А працювати я тебе примушу, до того ж зараз. Адже ти розумна людина. Виконавши невелике доручення, дістанеш винагороду… А якщо відмовишся — ніж у спину! Вибирай.

— Да-лун! Ти ж мій давній друг. Дай мені спокійно дожити мого віку. Я поклявся більше не займатися цим…

— А, поклявся? Чому ж не розповів комуністам всю правду?