Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я вже викликав головного лікаря з нашої лікарні.

— І що ж?

— Він скаже свою думку завтра ввечері; обіцяв зайти після денного обходу. На лихо, цей нещасний дідуган утнув сьогодні вранці якусь легковажну штуку, а що саме — не хоче розказати. Він упертий, як мул. Коли я його питаю, він удає, ніби не чує або спить — щоб не відповідати. А коли розплющить очі, то починає стогнати. Вранці він кудись виходив, тинявся невідомо де. Взяв усе, що мав цінного, і, мабуть, облагодив якусь кляту оборудку, що відібрала в нього останні сили. Приходила його дочка.

— Графиня? — спитав Ежен. — Висока, ставна брюнетка з блискучими гарними очима, із стрункими ніжками?

— Атож.

— Залиш нас на хвилину, — сказав Растіньяк, — я його висповідаю, мені він усе розкаже.

— Я піду пообідаю. Тільки будь обережний, не хвилюй його; є ще невелика надія.

— Не турбуйся.

— Завтра вони добре веселитимуться, — сказав батько Горіо, коли вони лишилися самі. — Вони їдуть на великий бал.

— А що це ви сьогодні робили, тату, що так розхворілись, аж у ліжку доводиться лежати?

— Нічого.

— Анастазі приходила? — спитав Растіньяк.

— Так, — відповів Горіо.

— Ну, кажіть же мені правду. Чого вона ще у вас просила?

— Ах, — зітхнув старий, зібравши всі сили для відповіді, — вона така нещасна, моя доня! В Назі немає жодного су після тієї історії з діамантами. Для балу вона замовила гаптовану золотом сукню, яка їй, мабуть, дуже до лиця. А негідниця кравчиня відмовила їй у кредиті, і покоївка Назі заплатила власними грішми тисячу франків за цей туалет. Нещасна Назі, до чого вона дійшла! Мені аж серце краялося. Але покоївка помітила, що Назі попала в неласку в де Ресто, побоялася втратити свої гроші й намовила кравчиню не віддавати сукні, поки не буде заплачено тисячі франків. Узавтра бал, сукня готова, Назі в розпачі. Вона хотіла позичити в мене мої столові прибори й заставити їх. Чоловік вимагає, вона неодмінно пішла на цей бал і показала всьому Парижеві свої діаманти, а то, мовляв, ходить чутка, ніби вона їх продала. Хіба Назі може сказати цьому страховищу: «Я винна тисячу франків, сплатіть їх». Звичайно, ні! Я добре це зрозумів. Її сестра, Дельфіна, буде там у розкішному туалеті. Анастазі не повинна поступатися перед молодшою сестрою. Вона так плаче, бідна моя доня. Вчора я почував себе вельми приниженим, бо не мав отих дванадцяти тисяч франків! Я ладен віддати все своє нікчемне життя, аби тільки спокутувати цю провину. Ось бачите! Я міг витримати все, а коли не стало грошей, це вбило мене. О! Я швиденько причепурився, прифрантився, продав за шістсот франків свої прибори і пряжки, потім заставив на рік свою довічну ренту за чотириста франків готівкою дядечкові Гобсеку. Е! їстиму самий хліб, — цього мені вистачало замолоду, обійдусь і тепер. Зате моя Назі повеселиться ввечері. Вона буде чарівна. Тут, під подушкою, у мене тисяча франків. Мені тепло від того, що під головою в мене є річ? яка втішить мою бідну Назі. Тепер вона зможе вигнати свою підлу Вікторину. Чи ви бачили слуг, що не довіряють своїм панам! Узавтра мені покращає. Назі прийде о десятій годині. Я не хочу, щоб дочки знали про мою хворість: вони не пішли б на бал, стали б доглядати мене. Взавтра Назі мене поцілує, як свою дитину, її ніжність вилікує мене. Адже я міг би витратити цю тисячу франків на ліки, то краще вже я дам їх моїй цілительці, моїй Назі; Принаймні виручу її із скрути. Цим я спокутую свою провину, що забезпечив собі довічну ренту. Моя дочка на дні прірви, а я не маю сили її врятувати. О, тепер я знову візьмуся до комерції. Поїду в Одесу, накуплю зерна — хліб там коштує утроє дешевше, ніж у нас! Правда, вивозити зерно заборонено, але молодці, які пишуть закони, не подумали заборонити вивозити вироби з борошна. Хе-хе! Це я надумав сьогодні вранці. Можна добре заробити на крохмалі.

«Він збожеволів», — подумав Ежен, дивлячись на старого.

— Ну, годі, заспокойтеся, вам не можна говорити, — сказав він.

Коли Б'яншон повернувся, Ежен зійшов униз пообідати. Потім вони вдвох цілу ніч доглядали хворого по черзі: один читав медичні книжки, другий писав листи матері та сестрам.

На другий день у хворого з'явилися сприятливі, на думку Б'яншона, симптоми, але він потребував постійного догляду, який був під силу тільки двом студентам і який, зважаючи на цнотливість літературної моди, краще не описувати. До виснаженого тіла бідолахи ставили п'явки, потім робили припарки, ванни для ніг, усілякі медичні процедури, які вимагали сили й самовідданості обох юнаків. Графиня де Ресто не прийшла, вона прислала по гроші слугу.

— Я думав, що вона сама прийде. Та це краще, вона тільки розхвилювалася б, — сказав старий, мовби радіючи з цього.

О сьомій годині вечора Тереза принесла листа від Дельфіни.

«Чим ви зайняті, друже мій? Невже, тільки-но полюбивши мене, ви вже збайдужіли? У своїх щирих признаннях ви відкрили таку прекрасну душу, що, безперечно, належите до тих людей, які, розуміючи, скільки є відтінків у почутті, навіки лишаються вірними. Ви самі сказали, слухаючи молитву Мойсея[132]: «Для одних — це повторення тієї самої ноти, а для інших — уся безмежність музики». Не забувайте, я жду вас, щоб їхати на бал до віконтеси де Босеан. Уже відомо, що сьогодні вранці король підписав шлюбний контракт пана д'Ажуда, а бідна віконтеса дізналася про це тільки о другій годині. Весь Париж кинеться до неї, як біжить народ на Гревську площу, коли там готується страта. Хіба це не жахливо — дивитися, чи приховає ця жінка свої муки, чи зуміє вона гідно вмерти? Друже мій, я, звичайно, не поїхала б до неї, якби бувала раніше, але в неї, певно, більше не буде прийомів, і всі мої зусилля пропали б марно. Я зовсім в іншому становищі, ніж усі. Крім того, я їду туди і заради вас. Чекаю. Якщо ви не будете тут через дві години, то не знаю, чи пробачу вам таку зраду».

Растіньяк узяв перо і відповів:

«Я чекаю лікаря, щоб почути, чи житиме ваш батько. Він при смерті. Я принесу вам вирок лікаря: боюся, що це буде вирок смертний. Ви самі зважите, чи зможете їхати на бал. Ніжно цілую».

Лікар прийшов о пів на дев'яту; він не сказав нічого втішного, а проте не вважав, що смерть неминуча. Попередив, що стан хворого то поліпшуватиметься, то гіршатиме, і від цього залежатиме життя й розум хворого.

— Йому краще було б умерти зразу! — така була остання думка лікаря.

Ежен доручив Б'яншонові доглядати хворого, а сам пішов до пані де Нусінген із сумними звістками, які в його уяві, ще досі пройнятій почуттям сімейного обов'язку, мали вбити всяку радість. Коли він зібрався їхати, Горіо, здавалося, спав, та ось Ежен рушив до дверей, і старий враз сів на постелі й крикнув йому вслід:

— Скажіть, нехай вона все-таки веселиться.

Юнак прийшов до Дельфіни, прибитий горем, а її застав уже зачесану й узуту в бальні черевички; їй лишалося тільки надіти сукню. Але так само, як останні мазки пензля, що ними художник закінчує картину, потребують більше часу, ніж головні її елементи, на ці останні приготування ще треба було чимало часу.

— Що? Ви й досі не вдягнені? — спитала вона.

[132] …молитву Мойсея. — Мається на увазі арія з опери Джоаккіно Россіні «Мойсей в Єгипті».