Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ежен мовчав, слухаючи це наївне висловлювання щирого почуття. Парижанки часто фальшиві, страшенно суєтні, егоїстичні, кокетливі, холодні, зате, щиро покохавши, вони віддають своїм пристрастям більше почуття, ніж інші жінки: вони підносяться над своєю дріб'язковістю і стають божественно-величні. А крім того, Ежена вразив глибокий і здоровий розум Дельфіни, властивий жінці, коли вона міркує про найприродніші почуття і коли якась гаряча пристрасть віддаляє її від них.

Пані де Нусінген була ображена мовчанням Ежена.

— Про що ви думаєте? — спитала вона.

— Про те, що ви мені сказали. Досі я гадав, що люблю вас дужче, ніж ви мене.

Вона всміхнулась, але стримала в собі радісний порив, аби провадити розмову в рамках світської пристойності. Їй ніколи ще не доводилося чути таких трепетних слів юного й щирого кохання. Ще кілька слів — і вона б не стрималася.

— Ежене, — мовила Дельфіна, міняючи тему, — ви, здається, не знаєте, що робиться в світі? Весь Париж завтра буде у віконтеси де Босеан. Рошфіди і маркіз д'Ажуда вмовилися нічого не розголошувати; але завтра король підписує шлюбний контракт, а ваша бідолашна кузина ще нічого не знає. Вона не зможе відмінити прийому, проте маркіз на бал не прийде. Про це тепер тільки й мови.

— І світ потішається з підлоти, бере в ній участь! Хіба ви не розумієте, що це вб'є пані де Босеан?

— Ні, — всміхнулася Дельфіна, — ви не знаєте таких жінок. А втім, увесь Париж прийде завтра до неї, буду і я. Це вам я завдячую таке щастя.

— Скажіть, — спитав Растіньяк, — може, це одна з тих безглуздих пліток, що їх так багато точиться в Парижі?

— Завтра ми знатимем правду.

В пансіон Воке Ежен не повернувся. Він не міг відмовити собі в насолоді потішитися своєю новою квартирою. Напередодні йому довелося піти від Дельфіни о першій годині по півночі, а тепер Дельфіна пішла від нього десь о другій годині. Наступного ранку він пізно встав і до півдня чекав на пані де Нусінген; вона приїхала поснідати з ним. Юнаки такі жадібні до цих милих утіх, що Растіньяк майже забув за батька Горіо. Звикати до кожної з цих гарних речей, які йому належали, було для нього нескінченним святом. Пані де Нусінген своєю присутністю надавала всьому особливого чару. І все-таки о четвертій годині коханці подумали про батька Горіо, згадавши, як він мріяв оселитись у цьому домі. Ежен сказав, що треба негайно перевезти сюди старого, а то він іще зовсім розхворіється, і побіг у «Дім Воке». Ні Горіо, ні Б'яншона за столом не було.

— Ну, — сказав йому художник, — нашому батькові Горіо ось-ось капут. Б'яншон нагорі, біля нього. До старого приходила його дочка, графиня де Ресторама, потім він надумав вийти з дому, і йому погіршало. Скоро наше товариство втратить одну зі своїх найліпших прикрас.

Растіньяк побіг сходами нагору.

— Пане Ежене! Пане Ежене, вас кличе хазяйка, — гукнула Сільвія.

— Пане, — сказала йому вдова, — добродій Горіо і ви мали виїхати п'ятнадцятого лютого. Минуло вже три дні — сьогодні вісімнадцяте; вам обом доведеться заплатити мені за цілий місяць, та якщо ви поручитесь за батька Горіо, то мені досить буде вашого слова.

— Чому? Хіба ви йому не довіряєте?

— Довіряти? А що, як стариган помре, не прийшовши до пам'яті? Його дочки не дадуть мені жодного ліара, а все манаття старого не варте й десяти франків. Сьогодні вранці він виніс свої останні столові прибори, не знаю навіщо. Причепурився, мов юнак. Хай мені Бог простить, але, здається, він навіть нарум'янився, — наче помолодшав.

— Я за все відповідаю, — сказав Ежен, здригаючись від жахливого передчуття катастрофи.

Він піднявся до Горіо. Старий лежав у ліжку, біля нього сидів Б'яншон.

— Добрий день, батьку, — мовив Ежен.

Бідолаха лагідно всміхнувся юнакові і відповів, повертаючи до нього скляні очі:

— Як вона себе почуває?

— Добре. А ви?

— Непогано.

— Не втомлюй його, — сказав Б'яншон, відводячи Ежена в куток.

— Ну що? — спитав Растіньяк.

— Його може врятувати тільки чудо. Стався крововилив; я поставив йому гірчичники. Добре, що він їх відчуває, вони подіяли.

— Можна його перевезти?

— Ні в якому разі. Доведеться лишити його тут; йому потрібна тиша й цілковитий спокій.

— Добрий мій Б'яншоне, — сказав Ежен, — нам удвох доведеться доглядати його.