Моряк з «Дианы»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тепер тільки й лишалося дочекатись східного вітру. З східним вітром на море ляже туман — надійне укриття для втікачів. Можливо, за день, за добу після того, як захоплено буде рибальський баркас, зникне й небезпека погоні, і самим лише спогадом, схожим на важкий сон, зостанеться в пам’яті моряків далека країна Японія.

… Омріяний східний вітер подув через два дні. Припавши до вузенького віконця, Головнін бачив, як, повільно перевалюючи через узгір’я, застилаючи яри й переліски, з моря неквапливо повз важкий сизий туман.

Обличчя моряків залишалися суворими, але ніби проясніли, — капітан розумів цю стриману рішучість і радість. Того вечора він мав остаточно умовитися з ними про годину втечі. Та й чого довго роздумувати? Вони покинуть в’язницю зараз же після півночі, щоб до ранку бути вже далеко…

— Щастя нам усміхається, мічмане, — сказав Головнін, ідучи назустріч Муру і простягаючи йому руку. — Помітили, яка погода? За кілька годин ми будемо на волі!

— Це… серйозно? — мовби про щось незначне спитав Мур, не дивлячись на капітана. Головнін відчув, як тривожно тьохнуло серце.

— Ви в курсі справи, мічмане. Я призначаю годину…

Мур посміхнувся зневажливо, робленою посмішкою:

— І навіть призначаєте годину визволення? О, чародії! Але облиште жарти, капітане. Невже ви досі вважали мене за дурня?

Головнін шепнув йому, показуючи очима на караульного:

— Тихше!..

Але Мур навмисне підвищив голос:

— Я хочу, щоб це знали всі: і ви, і Хлєбников, і матроси. Я нікуди з вами не піду. Чуєте? І більше не чіпляйтеся до мене з вашими дурощами. Я не маю найменшого бажання бути впійманим і теліпатися з зашморгом на шиї, навіть і в такій надійній компанії, як ваша…

З темного кутка, від своєї дерев’яної перегородки до них нечутно ступив Хлєбников.

— Мічмане… Але ж це зрада!.. Ви здатні зрадити?

Бистро й злодійкувато, ніби побоюючись удару, Мур глянув на його руки. Цей простацький штурман давно вже викликав у нього почуття неприязні. «Мужик! Він сміє зауважувати дворянинові!..» Мічман цих слів однак не вимовив; хотілося шпигнути штурмана ще болючіше. Він тихо засміявся:

— Ви називаєте це зрадою, голубе? У вас відчувається досвідчений змовник. Я частенько прислухався до ваших розмов з матросами і питав себе: а чи не з тих ви мужиків, що панські маєтки палили? Ось ви збентежились… Виходить, правда? Підслухувати секрети — оце зрада, Хлєбников. Намагатися посварити мене з капітаном — жалюгідна плебейська вихватка… А втім, я не збираюсь навчати вас правил пристойності. Якби ми були на волі, я просто дав би вам ляпаса, мужик!..

Він різко обернувся, наміряючись відійти вбік, але капітан притримав його за лікоть.

— Я повторюю штурманове запитання: ви здатні й на зраду, Мур?

Мічман нервово звів плечима, з зусиллям звільнив лікоть:

— Я нічого не знаю про ваші плани. Я твердо вирішив залишитися в ув’язненні і терпляче ждати своєї долі. Ваша безрозсудність може згубити й мене… Тому буде значно краще, коли ми припинимо наше знайомство.

— Усе ясно, — ледь чутно прошепотів капітан. — Тепер мені все ясно…

Хлєбников сказав спокійно, так, наче Мура й не було тут і йшлося про якусь звичайнісіньку справу:

— Якщо ви накажете мені усунути зрадника, я це виконаю, капітане…

Майже всю весну і все літо 1812 року в Охотському морі гриміли шторми. Старожили цього суворого краю — рибалки, мисливці, оленярі — казали, що не пам’ятають таких безперервних негод.

Коли маленький бриг «Зотик», пливучи слідом за «Дианой», вийшов на далекий рейд, люди, що залишились на березі, жахнулися: крута, стрімка хвиля з розльоту підім’яла й поховала під собою безпорадне жалюгідне суденце… Аж через довгу хвилину маленький кораблик, з надламаною щоглою, сяк-так видерся на чергову хвилю.

Здавалося, «Зотик» мусив би зараз же повернутись. Але він, мов живий, струшуючись на гребенях хвиль, відчайдушно опираючись нестримній їх силі, вперто гнався за «Дианой», наче боявся відстати від неї.

У сірій смузі туману, за високими сплесками гребенів, немов навіки, потонули два кораблі.

Шлях до острова Кунасірі був дуже довгий. Рікорд не міг ухилитися від виконання наказу: повільно посуваючись на південь, відстоюючись в тумани на якорі, штормуючи у відкритому океані, постійно рискуючи кораблями в недосліджених протоках, він провадив далі опис Курільського пасма.

Семеро японських рибалок, що розмістились у каютах «Дианы», не раз дивувалися з дій російського капітана. Треба було держати просто на південь, і вони казали йому про це, але капітан був недовірливий: він чомусь усе міняв курс.

— Хіба я можу звіритися на ваше слово? — немов виправдовуючись, питав він іноді японців. — Нас, російських моряків, уже обдурили на Кунасірі. Авжеж, запросили в гості та й захопили в полон… Може, ви хочете, щоб корабель розбився на скелях? Потонути — це просто, складніше — вціліти…