Та замість кулеметної черги — оте безневинне звернення есесівця. Шок не паралізував розум — він ніби сам, незалежно від Володі, ухопився за слово «божевільний», блискавично народився відчайдушний план, який мав привести до загибелі або до перемоги над смертю.
Заїкаючись від холоду і хвилювання, Володя по-німецьки відповів:
— Я вирішив погуляти і привітати вас із Новим роком.
Шульц весело засміявся. Йому відразу ж сподобався цей божевільний, а весела пригода — цікавий новорічний сюрприз!
— Дякую за поздоровлення. А як новорічна прогулянка?
— Дуже цікава.
— І тобі не холодно?
— На землі мені холодно, а на небі тепло, — не моргнувши оком, відповідає Володя.
— А де ти зараз: на землі чи на небі?
— Між небом і землею.
— Чудово! Тобто ти висиш у повітрі?
— Авжеж, у повітрі. Ви теж висите в повітрі.
— А я чому ж?
— Тому що ви не на землі і не на небі — на вежі.
— Чудово! Просто оригінально! А хто ти?
— Людвіг ван Бетховен, — сказав Володя перше, що спало на думку.
— Пречудово! Просто геніально! А ти якої нації?
— Людвіг ван Бетховен не може бути китайцем.
— Ясна річ. А звідки ти?
— Берлін, Лейпцігерштрассе, 13, - сказав Володя адресу, почуту від Франца Нордена чотири дні тому.
— А чим там займався?
— Фортепіанна фабрика Георга Гофмана.
— Що ти там робив?
— Піаніно.
— А як попав сюди?
— Прилетів послухати «Тиху ніч, святу ніч».
— Сподобалось?
— Так, бо співав ангел.
Почувши таке, Шульц знову зареготав, а пересміявшись, запитав:
— А ти не боїшся, що цей ангел випустить у тебе невеличку чергу з оцього симпатичного кулеметика?