Мертва голова: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Морель остаточно заблудився. Він з острахом подумав про те, що тут, у цих недосліджених нетрях, можна блукати роками і не вийти звідси. Невже він змушений буде жити в цьому лісі все життя? Правда, тут можна зробити надзвичайно цінні відкриття. Але навіщо трудитися, якщо його відкриття загинуть разом з ним? Ні, Морель повинен вибратися звідси. Рано чи пізно йому пощастить знайти яку-небудь притоку Амазонки. Те, що річка, по якій він плив, нікуди не впадала, було тільки нещасною випадковістю… Однак він надто втомився, йому треба перечекати дощовий період, з цим доведеться примиритися, — він відпочине, збере колекцію рідкісних комах і з новими силами вирушить у дорогу. Але, щоб краще відпочити, треба влаштуватися зручніше, ніж він жив досі. У нього вже є досвід. Він не новачок. Насамперед треба вибрати хороше місце, потім побудувати справжнє житло, хоч і на деревах.

І Морель почав бродити по лісу, шукаючи підходящу ділянку. В одному місці ґрунт піднімався і був твердіший. Морель пішов угору. Незабаром вчений відчув під ногами каміння. Це вже не було суцільне царство пальм і папоротей. Тут росли фернамбукові дерева з двояко-перистим листям, мангрові, сандалові, капайські, каучукові дерева, кущі іпекакуани, хіна, какао, чай — чого ж іще треба? Навіть тютюн ріс на цьому ґрунті.

Морель піднявся ще вище, і перед ним відкрилася широка галявина, освітлена сонцем.

«Тут менше комарів і москітів».

Посеред галявини росла група велетенських дерев бразильського горіха. Товщина їх гладеньких стовбурів досягала ста тридцяти футів.

«Ось те, що потрібно. Під рукою і запаси їжі, і аптека, і навіть сигари. На цій височині я себе відчуватиму в безпеці від звірів».

Однак на хвилину Морель завагався. Чи справиться і він із завданням — чи збудує собі «хмарочос»?

«Часу багато», — вирішив він і гаряче взявся за роботу. А роботи було немало. Насамперед треба зробити драбину, щоб залазити на вершину, заготувати міцні балки для кістяка будинку і підняти їх на високі дерева. Для цього треба сплести міцні вірьовки з волокон рослин. Крім того, потрібні були блоки для піднімання балок. Треба, нарешті, подбати і про інструменти для роботи. Все це було надзвичайно важко для однієї людини. Але, дивна справа, з того часу як Морель вирішив надовго влаштуватися в лісі, у нього немов більше стало енергії. Тепер усі його думки були зосереджені на одному — Париж відсунувся на задній план.

Дощі не переставали, і Морель побудував тимчасову халупу біля підніжжя майбутнього «хмарочосу», як він називав своє житло. Найбільшу увагу Морель приділив влаштуванню надійного даху. І це йому вдалося. Тепер, зберігаючи в попелі жаринки і роздмухуючи багаття вночі, він матиме постійний вогонь, щоб відганяти диких звірів.

Робота посувалась повільно. Першою була готова драбина. Але, спробувавши поставити її. Морель пересвідчився, що зробити цього не може. Драбина була занадто важка. Морель годинами сушив голову над важким завданням. От якби підтягнути її на блоці вірьовкою! Але для цього треба спершу залізти на дерево, чого не зробиш без драбини, бо стовбур товстий і гладенький.

Та Морель не занепадав духом. Він змайстрував кілька підпорок, і кінець кінцем йому вдалося поставити драбину на місце. Далі пішло легше. Правда, довелося добре-таки попріти, витягуючи нагору важкі балки; та коли він уклав їх на розвилки сучків, пів-справи було зроблено. Морель, мов птах, звивав своє гніздо, приносячи вітку за віткою. І будинок вийшов на славу. Морель навіть ухитрився зробити дві кімнати. Менша служила спальнею, а більша — кабінетом, лабораторією і музеєм. Тут стояли стіл, вкритий поверх бамбукових палиць листям, і полички для колекцій.

Коли все було закінчено, Морель підійшов до відчиненого вікна і переможно глянув на ліс, що розкинувся внизу. Учений міг гордитися. Це була перемога. Морель більше не був беззахисною істотою. Він тільки шкодував, що в нього нема фотоапарата, щоб увічнити своє житло і показати його потім своїм ученим товаришам.

Учений силкувався уявити собі обличчя друзів і знайомих, але здивовано помітив, що прізвищ деяких з них не може згадати. «Що за дивне ослаблення пам’яті? — подумав він. — Може, це наслідок хвороби? Так і говорити розучуся…»

Морель вирішив частіше говорити вголос. Він читав лекції своїм уявним слухачам, і в нетрях тропічного лісу лунали мудрі латинські слова, які, очевидно, дуже подобались папугам. Здавалося, луна відбивала його мову в перекрученому до невпізнання вигляді.

— Павук мігалес, — говорив Морель.

— А у іаес, — вторував папуга, заливаючись реготом.

— Киш ви, горлаті! — кричав Морель на своїх недисциплінованих слухачів.

Але вони ретельно повторювали його лекцію, поки він не замовкав.

VIII. Людина без імені

Морель старанно виголошував промови. Але поступово ці заняття ставали все рідшими. Денні турботи й наукова робота по збиранню і класифікації комах надто стомлювали його. Не помічав він і того, що з кожним днем його лексикон ставав біднішим, мова сухішою, блідішою. Вона все більше була насичена науковими термінами, і його лекції нагадували вже латинь середньовічного вченого. Тільки раз, марно намагаючись згадати забуте слово, Морель звернув увагу на цей «розпад особистості» і трохи стурбувався. «Так, я дичавію, — подумав він, але й до цього факту поставився як натураліст. — Природний біологічний закон, підмічений ще Дарвіном. Складний організм, що потрапив у і простіше середовище, повинен або загинути, або «спроститися». Те, що в культурному суспільстві було потрібне і складало мою силу, тепер у кращому випадку є непотрібним баластом, так само, як у Парижі мені не потрібні були собача гострота нюху і слух пуми.

І якщо в мені пробудились інстинкти, що дрімали в людині сотні тисяч років, то, звичайно, повернуться і мої «культурні» надбання, коли я повернусь у своє середовище».

Так він себе заспокоював, і все ж десь підсвідомо ворушилися тривожні, ледве сформовані думки: «Я дичавію, повертаюсь на нижчий щабель біологічної драбини. Якщо я проживу тут кілька років, то перетворюсь на дикуна».

Морель звик до самітності, завжди був заглиблений у свої думки, тому не дуже страждав без товариства, йому не спадало на думку приручити собаку чи папугу, щоб підтримувати спілкування з живою істотою. Його незмінним і до того ж численним товариством були комахи і особливо павуки. Вчений міг годинами нерухомо сидіти, втупивши очі в якого-небудь павука, і спостерігати його роботу. По-своєму Морель був навіть щасливим. Серед павуків, ос, мурашок він відчував себе в «своєму товаристві».

Бразилія в цьому відношенні була справжнім раєм для вченого. Навряд щоб на всій земній кулі можна було знайти друге таке місце, де хвилі життя вирували б з такою невичерпною, нічим не стримуваною енергією. І вчений занурився в цей безмежний океан; кожен день приносив йому щось нове, дивовижно цікаве. Морель був схожий на золотошукача; він цілими днями, забувши про їжу, збирав свої «самородки» чи бродив по лісах, шукаючи нових скарбів. Морель-вчений рятував Мореля-людину від повного здичавіння, і все ж у Мореля відбувався непомітний для нього, але величезний внутрішній процес спрощення психіки. В його мозкові залишались недоторканими тільки клітини, що брали участь у науковій роботі. У всьому іншому він справді дичавів. Морель був невибагливим, мов дикун, до їжі, занедбав свою зовнішність, його волосся виросло до плечей. Костюм давно висів на ньому лахміттям. Тільки нігті він обрізав невеличкими ножицями або частіше відкушував зубами, щоб вони не заважали в роботі над комахами.

Головна зміна психіки Мореля полягала в тому, що в нього поступово згасало саме почуття громадськості, йому не тільки не потрібне було товариство людей, але й наукова робота ніби втратила для нього суспільну цінність. Вона стала самоціллю. Вчений робив величезні відкриття, які викликали б захоплення не тільки в натуралістів, а й у хіміків. Він знаходив нові красильні речовини, рослини, що містили в собі величезну кількість ефірних масел, ароматичних смол, рослини з властивостями каучукових дерев. Тут були величезні, невичерпні запаси всього цього. Але Морелю жодного разу не спадала думка про експлуатацію цих багатств. Він тільки відзначав, реєстрував ці факти як цікаві наукові відкриття. Коли б Морель узнав, що геть усе людство загинуло від якоїсь катастрофи і на безлюдній Землі лишився тільки він один — це навряд чи схвилювало б його; і він, як і до того, продовжував би займатися своїми науковими працями. Навіть честолюбство згасло в ньому. Він уже не мріяв про славу. Все рідше думав він і про повернення до людей. Тільки коли вдруге настав період дощів, Мореля охопила невиразна тривога. Але він пояснював це тим, що дощі заважають йому здійснювати звичайні екскурсії. Тоді вчений почав посилено працювати в своїй лабораторії, упорядковуючи колекції.

Морель майже не помічав плину часу. Годинник його давно зупинився. Календар, який він вів перший час, вирізуючи на паличках позначки, був закинутий. Він почав відмічати тільки роки по періодах дощів, але незабаром залишив і це. Навіщо? Єдиним мірилом часу міг служити його музей, який все поповнювався. Та й це мірило було неточне. Коли полиці, стіни і навіть підлога його робочого кабінету наповнилися зібраними комахами, нагадуючи поле, вкрите сараною, Морель почав викидати однакові екземпляри, залишаючи по одному з кожної родини чи підродини. Але експонати все прибували, і йому доводилось викидати одних комах, щоб покласти на їх місце інших, рідкісних чи вперше ним відкритих. Тільки феноменальна пам’ять Мореля зберігала всю історію його наукових досліджень. Однак ці дорогоцінні знання були загублені разом з їх володарем у нетрях бразильських лісів.

Морель давно вже не говорив уголос і не читав лекцій своїм уявним слухачам. Непомітно для себе він втрачав мову і перетворювався на безсловесну істоту.

Якось цілий день його переслідувало слово, значення якого він не міг пригадати.

«Морель! Щоб це означало? Морель… Морель…»

Його дратувало, що він не може пригадати значення слова, яке здавалося таким звичним, знайомим. Ці зусилля пригадування заважали йому, вносили безладдя в роботу думки, і він постарався заховати надокучливе слово в глибокий ящик підсвідомості. Морель не знав, що цього дня він став людиною без імені.