Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Кім Михайлович, тримаючись за скелю, ногою штовхнув базальтовий уламок. Той з гуркотом покотився.

— Оце такі надійні щаблі,— зауважив він.

За двома похилими, ніби козирок над верандою, скелями лежав неширокий рівний майданчик, і від нього вбік вела печера. Спокуса заглянути туди була така велика, що ми не могли втерпіти.

А заглянувши, знову стали бранцями Драконової Голови, так і не діставшись поверхні моря.

— Як видно, Голова, мов стіни старої клуні мишачими норами, вздовж і впоперек порита шурфами й печерами.

— Їх у скелі справді чимало, — на мої слова відповів Кім Михайлович. — Але тутешні печери ще не освоєні — нелюди їх, мабуть, тільки збираються обладнувати.

За майданчиком і тісною горловиною відкривалася внутрішня порожнява: над коридором висока стеля, гранітний поріг, далі, ніби приміщення для бальних танців, простора, з ковзкою підлогою зала.

Я наблизився до Зайця і, згадавши давню естрадну пісню, високим голосом затяг:

Алі-Баба,

Яка шикарна дама

З тобою нині буде танцювать!

Схопив геолога за талію. Не встигли ми закружляти в танку, як, ковзнувши по «паркету», впали й опинилися під протилежною стіною.

Кошик за спиною зім'явся, поклажа випала.

— Шикарна дама! — передражнив Заєць. — Бачиш, що ти накоїв!

Рачкуючи по «танцювальній» залі, я визбирував уцілілі оладки.

— Вибачте, — присоромлено сказав Кімові Михайловичу.

Та він на витівки не звернув уваги. Там, де кінчалася ковзка підлога, командир, ставши на кам'яний приступок, щось розглядав у глибині зали. Звірі в людській подобі залишили й тут, у цій первісній печері, слід…

У схожому на велетенську піч закутті чорніли, розташовані одна над одною, довгі ніші. Вони були витвором природи. А те, що на них стояло, потрапило з «цивілізованого» світу.

Ось що то були за сувеніри. На масивній лежанці, виструнчені в ряд, стояли різнокаліберні снаряди; товсті, короткі, поряд — високі, з тонкими гільзами, очевидно, зенітні. Обабіч, у заглибинах, лежало кілька торпед. Біля них — різноманітне бойове знаряддя для нападу під водою: гарпунні пістолети, інкрустовані перламутром ножі й тесаки, гострі тризубці та ключки.

Такі «іграшки», розповідав Чанг, янкі застосовували під час війни у В'єтнамі.

Це був невеликий арсенал із зразками зброї. Двері в стіні вели до вертикальної штольні, в якій стояв ліфт-підйомник.

— А ось і бомба…

Кім Михайлович зупинився, розглядаючи покладений окремо від інших сіро-зелений циліндр.

Ми підійшли до кам'яної гніздовини.

— Дивіться, хлопці,— мовив командир, — та добре запам'ятовуйте, щоб і людям розказати, яка вона мирна, Драконова Голова, і що на ній замишляють палії.

— Бомба… часом не атомна? — роздивляючись циліндр, запитав я.

— Схожа на «Маля»,[2] — відповів Альфред, — тільки, здається, дрібніша.

І на мить переді мною постало місто Нагасакі… Того спечного літа, прямуючи до В'єтнаму, наше судно відвідало Японію. Пришвартувавшись, ми переправили на берег привезені вантажі. Японські моряки запропонували подивитися епіцентр атомного вибуху.

Пам'ятаю, гід говорив:

— Американський літак Б-29 з'явився он із-за тих пагорбів. На місто полетіла плутонова бомба з жаргонною кличкою «Товстун».

[2] «Маля» — так американці охрестили першу атомну бомбу, яка 6 серпня 1945 року з літака «Енола Гей», названого іменем матері пілота Тіббетса, була скинута на Хіросіму і забрала в могилу сімдесят вісім тисяч мирного населення. У Нагасакі від атомного вибуху загинуло вісімдесят тисяч чоловік.