Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Яєць було так багато, що вистачило б нагодувати сотню людей. Серед дрібних, чаїних, траплялися синюваті — великі.

— Брати і їх? — запитав, показуючи в простягнутій руці знахідку.

Заєць вихопився з відповіддю:

— Бери, да Гама, бери! То яйця альбатроса. Вони, запевняв мене знайомий орнітолог, дуже смачні.

— Гаразд, назбираю і альбатросових, — погодивсь я, але тієї ж миті спохватився. — Стривайте, а куди їх класти? На мені ж лише труси.

— Ха! — розсміявся Альфред. — Про це ми не подумали. А й справді — куди? — забідкався він.

— Не сушіть голови! — озвався Кім Михайлович. — Голому нікуди класти. Ось ти і кидай, Васько, а ми будемо ловити.

Однією рукою тримаючись за скелястий виступ, я другою почав метати «м'ячі». Хлопці старалися їх не пропустити: підстрибуючи, ловили яйця на льоту.

Та раптом Заєць на мить заґавився. Бах-барарах!

— Гол! — від радості не тямлячи себе, заволав я. — Один нуль на мою користь.

— Удар непоганий, — погодився Кім Михайлович, стримуючи посмішку.

А Заєць тим часом, нахилившись, протирав засліплені очі і, невідомо чого, проклинав мою влучність.

— Ну годі, заспокойся! — розсудливо сказав Кім Михайлович. — Не треба було ловити гав.

Сліди від жовтка на щоках робили його обличчя якимсь чудернацьким, так ніби це був не Заєць, а розцяцькований татуїровкою вождь дикого племені.

Я не міг стримати сміху і через це — хай йому грець! — знову мало не зірвався зі скелі.

— Досить, Василю! — сказав Кім Михайлович. — Ми і цього провіанту не поїмо.

По уступах обережно поліз назад.

Помітивши за крутосхилом звернуту до осоння нешироку горизонтальну терасу, перебралися на неї зі своїми пожитками. Там була вода й «жаровня» — сонцем нагріті скелі, а ще — ложе для відпочинку.

Хотілося так їсти, що паморочилась голова. І ми не гаячись узялися до справи.

Нагріті сонцем скелі аж пашіли.

— Сер, вам випускну яєчню чи, може, омлет-драчену? — вибравши з купи два здоровенних яйця, запитав я.

— Якщо можна, суфле або крокети, — відповів Заєць.

— Щоб приготувати суфле, сер, потрібні молоко й масло, а для крокетів ще й сухарі.

— Тоді давай звичайну яєчню, — погодився геолог.

— Гаразд!

І я, розмахнувшись, попудив яйця на чистий від трави приступок у скелі.

Вони розбилися — дві, ніби маленькі спрути, пальчаті плями вималювались на гладенькому базальті.

Черінь була досить гаряча, щоб смажити яєчню. Не минуло й хвилини, як «спрути» підсохли й зморщилися.

— Прошу до столу, — зішкрібши дерев'яною скалкою яєчню, запросив я.

Ми заходилися обідати.