Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Одвик, — спостерігаючи за моєю «п'яною» ходою, розсміявся Альфред. — Ну, та нічого — мине. Таке й з нами було, коли ми вперше зійшли на землю.

— Давай, Васка-Кваска, моя тебе держати буде, — запропонувала Лота.

— Я сам, — відповів.

— Не комизься, да Гама! — владно наказав Заєць, беручи мене з другого боку за руку.

Отак попідруки друзі мене й повели.

Видовище не з приємних. Я був безпорадний. На душі від того тяжко й гірко. А тут ще й Лота — звичайно ж, із добрих намірів! — називає мене своїм французьким «Poulet» — курчатком. Справді що курча, тільки з обскубаним хвостом!

Вийшовши до лагуни, на рівне піщане узбережжя, Заєць весело сказав:

— Тепер іди сам, неборак!

І, моргнувши Лоті, щоб та мене відпустила, тихенько підштовхнув ззаду.

Розставивши для рівноваги руки — так, бачив я в цирку, роблять канатохідці,— і побоюючись, щоб не впасти, немов заведений, попрямував до лагуни.

Кілька кроків не дійшов, таки впав. І все ж, рачкуючи, під оглушливий сміх Зайця поповз до води.

Яка ласкава, приємна купіль!

— Далеко не запливай.

Альфред і Лота кинулися у воду теж.

Кілька днів тому товариші відвідали південну частину острова. Тепер треба було обстежити його північну околицю.

Розлігшись із півдня на північ кілометрів на десять уздовж, острів був неширокий. Того разу друзі встигли побувати ще й у східній та західній частині — біля лагуни й океану. А зараз ми хотіли пройти до крайнього північного мису.

Мангрова гущавина підступала впритул до води. І без того вузьке узбережжя дедалі вужчало, поки й зовсім зникло — його піщаний окраєць поглинула зелена повінь мангрів.

^{Тінисті дерева підступали до самої води.}

— Тут нам не пробитися, — сказав я, з власного досвіду знаючи, що таке гущавина болотистого коралового узбережжя. — Залишимо лагуну й майнімо на зовнішній бік острова, а вже звідти, уздовж океану, пройдімо далі.

Заєць погодився.

— Васка-Кваска розумний голова, — похвалила, скуйовдивши мого чуба, Лота.

— Свята простота! — заперечив їй Альфред. — Нейрофізіологи доводять, що в розумовій діяльності людини беруть участь не лише клітини головного мозку, його помережена звивинами сіра речовина.

— Виходить, не обов'язково думати головою?

— Мабуть, що так.

— А ти збираєшся захищати дисертацію! Чим же ти, безголовий Зайцю, думатимеш?

— Побачу…

І, простягши руку до кущистого мангра, він наважився було його розсунути, як раптом скрикнув, наляканий:

— О-йо-йой — жаби!

По листю щось гулко пролопотіло, так, ніби припустився дощ. Віялом посипалися зелені краплини.