Дозвольте народитися: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Який у нього зараз рівень лімфоциркуляції?

Торонка і Горець поглядом показали на екран одного з моніторів. Біокібери сиділи спокійні і зовні до всього байдужі.

Дьондюраг пішов до третьої експериментальної барореторти. ГК-559730 лежав на широкому маніпуляційному столі під прозорим куполом. На екрані одного з моніторів пробігав зеленавий зайчик, підстрибуючи в ритмі скорочення його біокібернетичного серця. Стрілка контрольного блока стеження за рівнем лімфоциркуляції показувала несумісний з життям тиск — 30 м. в. с. Усі системи сигналізації були вимкнені.

Дьондюраг зайшов під купол реторти. Слухав хрипкі звуки, що народжувались в нутрощах старого кібера. Помітив, що на порозі з’явилася Торонка. Обернувся. Вона щось говорила, але він не чув її слів.

— Що ви сказали? — запитав, вийшовши з-під купола до неї.

— Вважаєте, ми вчинили неправильно?

— Ви зробили те, що визначалося рішенням комісії.

Довгий час вони стояли і дивилися на біокібера, густо обліпленого датчиками та залишками відключених систем життєзабезпечення.

— Центральний аналізатор уже мертвий. В нього паралітично розширені зіниці, — тихо мовив Дьондюраг. — Скоро він перестане функціонувати.

І, ніби зачувши його слова, зеленавий зайчик на екрані стрепенувся, потім деякий час вимальовував хвилясту лінію і нарешті витягнувся в незворушно струнку пряму.

— Якби вчасно простимулювати рівень тиску… Можна було сподіватися… Але вже по всьому… Прийміть мої поздоровлення з приводу вашого дня народження.

А наступного дня славетний Бер сказав йому:

— Ви дивний біокібер, Дьондюрагу. Звідки у вас ця сентиментальність? Ви ж самі розумієте, що його час минув. Ніщо не вічне. Я не міг піднімати заради того старого кібера весь Центр. Ніщо не вічне.

Дьондюраг і сам знав, що Ніколіан Бер каже правду. Просто шкода було малої частки матерії, котра якийсь час могла самостійно рухатися і навіть мислити. Могла і вже не може. Як і кожен колись не зможе.

Спогад. Коацервати планети Ір

Біокібер Дьондюраг ішов широким тротуаром до високої споруди Центру проблем довголіття. Того ранку в нього був прекрасний настрій. Він згадував Гінзуру, і на його обличчі народжувалась ледь помітна посмішка. Оранжеві промені штучного інканського сонця освітлювали його красиве, доладно скроєне обличчя, струнку постать.

Зайшов у широкі скляні двері центрального входу, звичним рухом голови привітався з черговим, біокібером трохи застарілої конструкції, незграбним, але дуже симпатичним. Простував довгим коридором до кабінету Бера, науковим консультантом якого він був уже 4421 годину свого життя.

Дьондюраг щойно повернувся з відрядження, літав на сусідню планету метакаскаду, де підписав угоду про співробітництво з Центром ензимних субстратів. Він згадував Гінзуру, яка представляла Центр, і на його обличчі знову і знову народжувалась ледь помітна усмішка.

Бер сидів у кабінеті, схилившись над паперами. Дьондюраг поклав перед ним відеокасету з підписаною угодою. Бер підвів погляд, жестом запропонував сісти. Дьондюраг почув астматичне дихання шефа і тоді він вперше відчув свою перевагу над ним, принаймні фізичну.

— Ти прекрасно справився з завданням, — кволо усміхнувся Бер. — Як тобі вдалося їх умовити постачати нас такою кількістю субстратів? Ти молодець. Хто представляв ензимний центр?

— Гінзура.

— Це хтось новий? Вперше чую це ім’я. Вона біокібер?

— Не схоже, — мовив Дьондюраг. — В неї золотаве волосся.

— Ну, то що з того золотавого волосся?

— Наш комбінат не випускає біокіберів з золотавим волоссям.

— Звідки ти знаєш?

Дьондюраг нічого не відповів, а Бер не запитував вдруге.

— Це добре, що угода підписана. Відразу полетиш на дику планету Ір за зразками коацерватів. Карти планети і докладну інформацію візьмеш у своєму сейфі. Все! — Останнє слово Бер проказав навіть суворо, даючи зрозуміти, що не варто гаяти часу.

— До зустрічі, — мовив Дьондюраг.

У службовому приміщенні центрального селектора він дістав із свого сейфа пакет з програмою. Швидко переглянув густий текст відеозапису. Потім неквапно попрямував до кав’ярні «Веселий довгожитель», що на подвір’ї Центру. Війнуло запахом кави і свіжих тістечок.