Лукавства Лока Ламори: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Навіть до чуми?

Кивок.

— Я так і думав. Мій любий, любий хлопчику... ти ж не, е-е-е, втратив своїх батьків через чуму, правда ж?

Хлопець втупився собі під ноги й ледь-ледь похитав головою.

— Значить, ти вже деякий час дбаєш сам про себе. Тут нема чого соромитися. Це могло б навіть забезпечити тобі певний авторитет тут, якби я тільки зміг знайти, як випробувати тебе...

Замість відповіді Ламора поліз рукою під своє лахміття й простягнув щось Батьку злодіїв. У розкриту долоню старого впали два маленькі підв’язані потертими шнурками шкіряні гамани — дешеві, тверді й заплямовані.

— І де ж ти їх узяв?

— У варти, — прошепотів Лок. — Вартові схопили нас і понесли.

Батько злодіїв смикнувся, немов у його руку занурив ікла аспід, і недовірливо втупився в гаманці.

— Ти потягнув їх у міської варти? У жовтих камзолах?

Лок кивнув із більшим ентузіазмом.

— Вони схопили нас і несли.

— Боги милі, — прошепотів Батько злодіїв. — Боги мої. Імовірно, ти нам зараз добрячу свиню підклав, Локу-як-мого-батька Ламоро. Жирненьку таку.

5

— Він порушив Таємний мир першої ж ночі, коли потрапив до мене, нахабне мале срантя. — Тепер Батько злодіїв умостився зручніше в саду на даху храму Безокого священника з кубком вина. Те було кисле, майже як оцет, але це був ще один знак того, що от-от почнуться справжні переговори. — Ніколи не бувало такого до нього й ніколи після.

— Хтось навчив його чистити кишені, але не сказав, що жовтих курток чіпати суворо заборонено. — Отець Ланц стулив губи. — Це дуже цікаво. Справді дуже цікаво. Наш дорогий капа Барсаві дуже хотів би зустріти такого незвичайного хлопчика.

— Я так і не дізнався, хто його навчив. Каже, що сам навчився, але бреше. П’ятирічки бавляться з мертвою рибою й конячими кізяками, Ланце. Вони не винаходять знічев’я тонкощів ловких рук і крадіжки гаманців.

— І що ти зробив з гаманами?

— Помчав на пост вартових Згарища й виціловував дупи й чоботи так, що губи почорніли. Пояснив капітану, що один із новачків не розуміє, як усе працює в нас у Каморрі, і що я з відсотками повертаю гаманці й благаю їх великодушно вибачити нам і всякі такі інші люб’язності.

— І що, прийняли?

— Від грошей люди добрішають, Ланце. Я набив гамани сріблом так, що ті аж тріщали. Потім ще дав кожному грошей на п’ять-шість ночей доброї гулянки, і ми всі домовилися, що вони перехилять чарчину за здоров’я капи Барсаві, якого, а-а-а, ясна річ, не слід турбувати такими дрібницями, як прокол його вірного злодія, який дозволив п’ятирічній дитині порушити клятий мир.

— Значить, — сказав Безокий священник, — того самого вечора ти зазнайомився із моїм несподіваним і загадковим нежданим хлопчиком.

— Мені приємно, що ти починаєш вважати малого своїм, Ланце, тому що далі ще цікавіше. Не знаю, як це сказати. У мене є діти, яким подобається красти. У мене є діти, які так чи інакше не думають про крадіжку, і є діти, які просто терплять необхідність красти, бо знають, що їм більше нічого робити. Але ніхто — і я не обманюю, ніхто — ніколи не показував такого голоду до цього діла, як цей хлопчак. Якби в нього була кривава рана на горлі, і лічець намагався її зашити, Ламора вкрав би голку й нитку та помер би, регочучи. Він... краде забагато.

— Краде забагато, — розмірковував Безокий священник. — Ніколи не подумав би, що почую таку скаргу від людини, яка заробляє тим, що готує маленьких злодіїв.

— Смійся-смійся, — сказав Батько злодіїв. — Це ще не все.

6

Минали місяці. Партіс перетворився на фестал, далі прийшов аурім; імлисті шквали літа поступилися місцем сильнішим дощам зими. Сімдесят сьомий рік Ґандоло став сімдесят сьомим роком Морґанте, Отця міста, Бога Зашморгу та Кельми.

Вісім із тридцяти одного сироти Згарища, яким гірше давалися «делікатні» й «цікаві» завдання Батька злодіїв, звисали з Чорного моста перед Палацом Терпіння. Так і пішло: ті, хто вижив, були надто зайняті своїми делікатними та цікавими справами, щоб їм було до того діло.

Товариство Пагорба Тіней, як невдовзі виявив Лок, чітко ділилося на два клани: Вуличні та Домушники. Остання ватага була меншою, недоступнішою групою, яка добувала заробіток після заходу сонця. Вони переповзали по дахах і димарях, відмикали замки й ковзали крізь загороджені амбразури, крали все: від монет і коштовностей до брусків смальцю в полишених без догляду коморах.

Вуличні ж хлопці та дівчата бродили по каморрських вулицях, провулках та мостах удень. Старші та досвідченіші діти (хапачі) потрошили кишені, гаманці та ятки, а молодші й менш здібні (трюкачі) відвертали увагу: плакали за вигаданими матерями, прикидалися хворими чи кидалися в різні боки з криками «Стій! Злодій!», поки хапачі тікали зі своїм уловом.