П’ятірка з хвостиком: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тепер Спасокукоцький, розгортаючи газету «Зірка», з острахом читав заголовки — чи не надруковано статті про подвиг Кукуєвицького. І, слухаючи по радіо «Пионерскую зорьку», боявся почути знайоме прізвище.

Минуло кілька днів, сповнених подвигів та героїзму.

Спасокукоцький і Кукуєвицький ходили з гордо піднятими головами, розправивши плечі. Вони стали вищими і стрункішими.

Та одного разу Кукуєвицький не прийшов до школи, — мабуть, захворів.

Спасокукоцький пронудився усі п’ять уроків. У голові безглуздо крутилася нерозказана прекрасна пригода про двобій Спасокукоцького з величезною гадюкою (якраз учора він прочитав книжку Сергія Артюшенка «Шутка с питоном»). То була така пригода, від якої Кукуєвицького скрутило б у баранячий ріг. А він не прийшов.

У кепському настрої повернувся Спасокукоцький додому.

Обідав він без апетиту. За обідом мама раптом якось дивно глянула на нього, потім ще раз глянула, пильно придивилась і сказала:

— Ану розкрий рота!

Нічого не підозрюючи, Спасокукоцький роззявив рота.

— Ой, — скрикнула мама. — У тебе ж дірка в зубі! Карієс! Боже мій! Треба негайно йти до зубного лікаря!

— Що?! — Спасокукоцький випустив з руки ложку, і вона, дзенькнувши об край тарілки, плямкнулась у борщ.

— Треба негайно йти до зубного лікаря! — повторила мама. — Негайно! — вона вже набирала номер телефону. — Аллоу! Скажіть, будь ласка, коли приймає стоматолог?.. Ага. Дякую!.. — вона поклала трубку. — Ходімо зараз же! З другої години дуже гарний спеціаліст.

— Й-я… не… піду! — сказав Спасокукоцький.

— Підеш! — твердо сказала мама.

— Не піду! — ще твердіше сказав Спасокукоцький.

— Ти що — хочеш лишитися без зубів?! Догрався з тими цукерками! Скільки разів я говорила — не їж стільки цукерок! Не гризи без кінця цукерки!..

— Я не піду! — на високій ноті відчайдушно вигукнув Спасокукоцький.

— Підеш, — спокійно сказала мама, пудрячи перед дзеркалом носа.

— Я не можу нікуди йти. Мені погано, — скривився Спасокукоцький. — У мене болить живіт.

— Нічого в тебе не болить, — сказала мама, підмальовуючи помадою губи.

— Ой! Ой! — Спасокукоцький перехнябився і ліг щокою у прохололий борщ.

— Ти ж знаєш, що на мене це не діє, — незворушно сказала мама, фарбуючи щіточкою вії.

То була правда. Мама Спасокукоцького була тверда, як алмаз.

Полежавши трохи у борщі, Спасокукоцький підвів голову, обібрав із щоки капусту й тяжко-тяжко зітхнув:

— Ти хочеш моєї загибелі!..

— Я хочу, щоб мій син не був беззубий. Щоб йому не довелося носити в портфелі склянку із вставною щелепою.

…Через п’ять хвилин вони вже йшли до дитячої поліклініки. Мама міцно тримала Спасокукоцького за руку, а він механічно переставляв ноги і нічого перед собою не бачив: усе розпливалось у сльозах. Тільки у такт цоканню маминих каблуків гупало в грудях серце.

Запахло ліками — вони зайшли у поліклініку.

Біля стоматологічного кабінету не було нікого, прийом тільки-но почався — вони прийшли першими. І їх одразу запросили.

Спасокукоцький переступив поріг кабінету, і в нього похололо всередині. Під стіною стояла скляна шафа, у якій на скляних полицях лежали блискучі нікельовані інструменти для висмикування зубів — кліщі, «козячі ніжки» і тому подібне.