Клуб Дюма, або Тінь Рішельє: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Брати дружно всміхнулися. Двоє хитрих котів, яких лагідно погладили.

— Наше авторство ніколи не було доведено, — сказав нарешті Педро Сеніса.

Він потер руки, поглядаючи на книжку краєчком ока.

— Ніколи, — повторив його брат меланхолійним тоном.

Здавалося, вони жалкують, що їх не посадили до в'язниці в обмін на публічне визнання.

— Це правда, — визнав Корсо. — А у випадку Чосера хіба не вважають, що цю книжку оправив у мозаїку Маріус Мішель, і вона тепер зберігається в колекції Манукяна. А як щодо «Biblia Poliglota» барона Більке, хіба ви не вставили в неї три відсутні сторінки в такій досконалій формі, що навіть сьогодні експерти не наважуються заперечувати її ідентичність?

Педро Сеніса підняв жовту руку з надто довгими нігтями.

— Нам слід з'ясувати кілька пунктів, сеньйоре Корсо. Одна справа фальсифікувати книжки задля наживи й друга, дуже відмінна працювати задля любові до ремесла. Творити задля втіхи, яку дає нам цей акт творення або в більшості випадків відтворення… — Палітурник моргнув кілька разів, перш ніж посміхнутися лукаво. Його мишачі очиці сяйнули, знову прикипівши до «Дев'ятьох Дверей». — Хоч я не пам'ятаю і, думаю, мій брат не пам'ятає теж, щоб ми брали участь у працях, які ви щойно назвали гідними захвату.

— Я сказав досконалими.

— Ви так сказали?.. Це одне й те саме. — Він підніс недопалок сигарети до рота, втягнувши щоки й зробивши довгу затяжку. — Та хоч би хто був їхнім автором чи авторами, не сумнівайтеся в тому, що ця праця означала для нього чи для них персональну розвагу; моральну втіху, яку не можна оплатити грішми…

— Sine pecunia, — підтвердив його брат.

Педро Сеніса випустив дим зі своєї сигарети крізь ніздрі та наполовину роззявлений рот, спогадуючи.

— Візьмімо, наприклад цей «Speculum», який Сорбонна прийняла як автентичний. Лише папір, типографія, друкування та оправлення коштували в п'ять разів більше, аніж вигода, яку здобули ті, кого ви називаєте фальсифікаторами. Кому це незрозуміло? Що більше задовольнить художника, який володітиме талантом Веласкеса і зможе з ним позмагатися, — заробити купу грошей чи побачити свою картину в Прадо між «Менінами» та «Кузнею Вулкана»?

Корсо не міг не погодитися з ним. Протягом вісьмох років «Speculum» братів Сеніса вважався одним із найцінніших томів Паризького університету. Експерти виявили фальсифікацію лише завдяки випадку. Проговорився посередник.

— Вам докучає поліція?

— Майже ні. Адже скандал у Сорбоннському університеті у Франції виник між покупцем і посередником. Наше ім'я там згадувалося, але нічого не вдалося довести. — Педро Сеніса знову криво посміхнувся, жалкуючи, що доказів не було. — 3 поліцією ми підтримуємо добрі стосунки, вони навіть приходять до нас консультуватися, коли їм треба ідентифікувати вкрадені книжки, — він показав на брата своєю сигаретою. — Ніхто не вміє, як Пабло, стирати бібліотечні штампи, зняти екслібрис або ще якийсь опізнавальний знак. Тож іноді вони його просять повторити свою роботу, так би мовити, в зворотному порядку. Вони дотримуються правила: живи й давай жити іншим.

— То якої ви думки про «Дев'ять Дверей»?

Старший з братів подивився на молодшого, потім на книжку й похитав головою.

— Ніщо не привабило нашу увагу, аби ми засумнівалися в ній. Папір і чорнило в ній такі, якими й мусять бути. Навіть при поверховому погляді такі речі помітні.

— Ми їх помітили, — уточнив другий.

— Ну то й що?

Педро Сеніса висмоктав те, що залишилося йому від сигарети, а потім кинув дрібку розжареного попелу на підлогу між свої черевики, де вона остаточно згасла. Лінолеум був покритий такими чорними цятками.

— Венеційська оправа сімнадцятого сторіччя перебуває в доброму стані. — Брати нахилилися над книжкою, хоч тільки старший доторкався до сторінок своїми холодними й блідими руками; вони здавалися двома таксідермістами, які вивчали можливість зробити з трупа опудало. — Чорний сап'ян, покритий позолоченими візерунками, що імітують рослинну декоративність…

— Щось надто похмуре для Венеції, — зробив висновок Пабло Сеніса.

Старший брат висловив свою згоду новим нападом кашлю.

— Митець стримував себе, на нього, безперечно, вплинула тема… — Він подивився на Корсо. — Ви звернули увагу на обкладинку? Оправи шістнадцятого або сімнадцятого сторіччя бувають дивовижними, коли виготовляються зі шкіри. Картон, який накладався зсередини, виготовлявся з аркушів паперу, намащених клейстером, а потім спресованих. Іноді такі шматки картону виготовляли для тієї самої книжки, а іноді використовували давніші… Деякі палітурки мають більшу цінність, аніж ті тексти, які вони повинні захищати, — він показав на якісь папери, що лежали на столі. — Ось тут є приклад. Розкажи-но ти, Пабло.

— Булли Хрестового Походу тисяча чотириста вісімдесят третього року, — Пабло криво посміхнувся, наче йшлося не про мертві папери, а про свіжий порнографічний матеріал. — Знайдені в обкладинках мемуарів шістнадцятого сторіччя, що не мають особливої цінності.

Педро Сеніса уважно роздивлявся «Дев'ять Дверей».

— Оправа, схоже, в цілковитому порядку, — сказав він. — Виконує своє призначення. Цікава книжка, правда? П'ятеро ліній на корінці без назви й таємнича пентаграма на палітурці. Торк'я, Венеція, 1666. Мабуть, він сам і зробив оправу. Чудова робота.

— А що ви скажете про папір?