Не такий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Розділ 23

Наступного ранку хлопець був на стадіоні на півгодини раніше, ніж зазвичай. Навіть Жеку випередив.

Денисові просто не спалося. Він цілу ніч скрипів ліжком, аж його сусіди по кімнаті почали лаятися. Всі його думки були про Лесю. Він раз у раз прокручував події минулого вечора, який так добре почався і так боляче закінчився. Але останнім часом Потап, можна сказати, звик до болю: кількість неприємностей значно перевищувала кількість тих днів, коли йому таланило, і життя здавалося наповненим та цікавим. І ця «звичка» дозволила йому вже перед світанком пробачити Лесю. А ще він зробив остаточний висновок — його з такою-от зовнішністю ніхто ніколи не любитиме. Тож, за що ображатися на бідну дівчину?..

Денис пробіг кілька кілометрів, тримаючи доволі високий темп. Він пробачив Олесю, але дувся на весь світ. І світ, здавалося, теж на когось ображався: вночі похолоднішало, і вогкий сірий ранок дуже скидався на осінній. Але біг допоміг Денисові звільнитися від сумних думок. Організм налаштувався на потрібний ритм: вдих-видих, крок за кроком, нічого зайвого. І так — до безкінечності.

Коли на стадіон прийшов Жека, Потап уже розминався для розтяжок.

— Ти чого так рано сьогодні? — здивовано спитав Торнадо.

— Та… Не спалося! — відповів Потап, відводячи погляд. Йому чомусь соромно було дивитися в очі товариша. Ніби нічого поганого й не зробив, але… Ці пронизливі зеленувато-сірі «рентгени» просвічували людей наскрізь! Тому Денис усівся на завбачливо взятий рушник, трохи розставив ноги і почав поволі тягнутися прямими руками до носків кросівок.

— Ну-ну! — чи то підбадьорливо, чи то насмішкувато кинув Торнадо і побіг намотувати кола, проте за кілька хвилин зупинився. Потап робив різні вправи. На його обличчі була написана така рішучість, ніби він саме зараз збирається йти в атаку на невидимого супротивника. Жека підійшов ближче. Потап обперся руками на залишки трибуни і намагався сісти на шпагат. Судячи з усього, йому було боляче, але цей біль начебто давав хлопцеві насолоду.

— Малий! — вражено промовив Торнадо. — Ти що, вирішив сьогодні звідси на швидкій поїхати?

Потап мовчки продовжував свою справу. Незважаючи на ранкову прохолоду, його волосся та одяг були мокрі від поту.

— Та що з тобою сьогодні? — не витримав Жека. Не дочекавшись відповіді, він відійшов до дерева, дістав свою «лапу», прив’язав і взявся люто її молотити. Через кілька хвилин відчув, як хтось торкнув його за плече. Хлопець оглянувся. Позаду стояв знічений Потап.

— Вибач! — пробурмотів він.

— Та за що ж тебе вибачати? — ніяк не міг утямити Жека. — По-моєму, в тебе дах поїхав! А може, ти перетрудився вчора на танцях?

Згадка про вчорашній день та ще й із вуст Клима щось перемкнула в Денисових мізках і той, збиваючись та перескакуючи з одного на інше, почав переказувати Торнадо події минулого вечора.

Вочевидь, у житті кожного підлітка має бути людина, якій він довіряє всі свої переживання та думки. В ідеалі — це мав би бути хтось із батьків. Насправді ж, це майже завжди — єдиний друг, який може дати дієву пораду або просто вислухати тебе. У Потапенка такого друга вже давненько не було. Самоху він втратив, а заміни йому не знайшов. Тому Жека сьогодні грав роль подушки для Потапових сліз, і грав її досить добре.

— Немає за що тобі вибачатись! — задумливо сказав Торнадо, коли Потап нарешті виговорився і замовк. — Ти все правильно зробив! Хочеш, я з нею закручу, а потім кину?

— Ні! — заперечив Потапенко. — Тоді їй теж буде боляче, а я такого не хочу! — твердо сказав він. Жека з повагою поглянув на цього кумедного товстуна, у якого, виявляється, такий твердий характер.

— Ти краще поговори із нею! — запропонував Денис. — Вона хороша!

Ні один, ні другий чомусь не могли назвати вголос ім’я дівчини.

Розділ 24

З того ранку, радіючи несподіваному зниженню температури повітря, Потапенко почав займатися кілька разів на день, присвячуючи спорту весь вільний час. Тіло боліло, залиті йодом рани на руках не встигали заживати, але хлопець не зменшував навантажень, дивуючи навіть бувалого у цих справах Торнадо.

Денис поставив собі за мету до кінця зміни сісти на шпагат. Він робив вправи на розтяжку навіть у кімнаті під час тихої години. Хлопці спочатку насміхалися над ним, потім мовчки, хитаючи головами, спостерігали за його муками, а згодом, заклопотані кожен собою, викреслили Потапа зі своєї спілки. Та їм і так було не до нього…

Після тієї дискотеки близнюки Сева та Славко мало що не «прилипли» до своїх нових подружок. Вони використовували першу-ліпшу можливість побути з ними, зникали десь по ночах, а вдень довго гуляли зі своїми гьорлфрендами.

Сашко з Тарасом підсіли на гру в карти з кимось у сусідньому будиночку і теж щовечора бігали туди потайки, щоб не потрапити на очі вожатим. Одного разу Тарас програв чималі гроші, повернувся у кімнату з синцем, і наступного дня за ним приїхало велике чорне «BMW» — нажахані батьки хутчій забрали свого маленького бідолашного синочка додому, подалі від цього жахливого місця. Але спершу виповіли Піонеру все, що вони думають про табір загалом та про нього особисто.

Сашко, побачивши, чим скінчились ігри для Тараса, трохи принишк, але все одно бігав грати, кілька разів позичав у Потапа гроші та так і не віддав їх.

Єдине, що тепер збирало хлопців разом — дискотеки. Проте Денис на танці більше не ходив. Він вигріб із бібліотеки всі варті уваги книжки і ввечері, коли всі йшли на танцювальний майданчик, з насолодою поринав у вигадані історії. Молода бібліотекарка, якій такі зацікавлені відвідувачі досі хіба що снилися, вибирала Денисові найкращі твори і намагалася вгодити, як лише могла.

Зустрічаючи десь на території табору або на ранковій зарядці Олесю, Потап удавав, що він з нею не знайомий. Судячи з усього, Торнадо таки запросив її до танцю, тому що тепер їх часто бачили разом. І єдиним місцем, де Леся ні разу не навідала Жеку, був стадіон — можливо, так вони домовилися спеціально, щоб не травмувати Потапа. Та, на щастя, стосунки Жеки з Олесею не зіпсували їхньої з Денисом дружби.

Навпаки, лише зблизили хлопців. Щоранку Торнадо по годині ганяв Потапа стадіоном, витискаючи з нього останні сили. Через два тижні Денис здійснив задумане — сів на шпагат. Його наставник мало не стрибав на радощах! Після того Жека іноді проводив із Потапом легкі спаринги, навчаючи приятеля техніці виконання найпростіших ударів. Тож коли Денис через кілька днів став на вагу в медпункті, то зі здивуванням помітив, що за час перебування в таборі він схуд аж на вісім кілограмів!

Так збігли цілих три табірних тижні. Пролетіли, як мить. Хоча спершу в таке не вірилося. Зазвичай діти роз’їжджалися по домівках уранці. Але щось там десь змінилося, і Потапів автобус мав приїхати вже не вранці, а після обіду цього ж дня. Мамі хлопець вирішив не телефонувати: хай буде сюрприз! Потап пакував речі. У кімнаті він був сам. Раптом хтось несміливо постукав у двері.

— Так! — голосно сказав Денис. — Заходьте! Хто це там такий культурний?