Хлопчик і тінь: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Проте Майко всіх осадив і взяв отаманство в свої руки.

— Ану, давайте перекинемо і виллємо воду.

Навалилися всі гуртом (малі голованчики не так для допомоги, як для компанії), хитнули довбанку, та так сильно, що вона цмокнула бортами, одлипаючи од мулу і глею, куди всмоктало її. Мелькнула довбанка, як слизька рибина, перевернулася і виставила на сонце чорне облипле черепашками дно. Довелося ще раз її перевертати, вивалювати на берег, а тоді вичерпувати воду.

І от Майко взяв довбанку за повідок, мала братія вчепилася за борти, а Стась уперся ззаду. З виляском, обхлюпуючись водою, падаючи в ямах, погнали вони човна до високого берега, ближче до Голованчикового низу. Городи в Дубечні виходили до рукава або до Десни, і там у кожного стояла своя кладка, де брали воду і прали білизну, а недалеко від кладок, одним довгим рядом, дубечанці в’язали човни, кожен проти свого городу.

Як бурлаки, хлопці притягли волоком човна до низу. Стовпцем, а чи забитою рейкою для прив’язу голованчики ще не обзавелися, і Майко сказав, що заякорить свою довбанку ось тут, коло їхньої кладки.

Ну от і збулося: є свій човен!

Замурзані хлоп’яки стояли, мовби сподіваючись з неба ще якогось чуда. Відхекувалися, викручували воду з холош і всі поглядали на Майка: давай, не тягни, не муч!

Ясно, зараз почнеться свято — перше пробне катання! Правда, нема у них весла, та то не велика біда. Можна знайти палицю або якусь довгу жердину, і ось тут понад берегом, хоч трохи і недалечко…

— Я, я, я перший! — заштовхалися малі голованчики, і так смішно, як дорослі до віконця каси, стали в рядок, щоб їх по одному чи по двоє садили катати.

Але трапилося щось несподіване. Майко поставив ногу на борт своєї довбанки і холодно сказав:

— Все! Киш додому! Ніякого катання сьогодні. Ось зробимо весло, поконопатимо, засмолимо дно, і тоді…

Малі вп’ялися в брата очима, і в декого аж забриніли сльози. І Стась лупав на Майка, не міг второпати: він що, жартує? Диви, як ногу поставив, а голос який, а очі які — не підступись.

— Майко, та ти що? — розсердився Стась. — Дай мені попробувати, я ось тут недалеко.

— Ще попробуєш, — тим же холоднуватим дорослим тоном сказав Майко. — Нам треба смоли, клоччя, доброї фарби купити. От тільки знов: де ті гроші виколупати?..

Стась зиркнув гостро й швидко на друга-сусіда, мовби хотів зазирнути йому в душу: що з ним? І коли воно в нього почалося? Може, давно, з темного кутка, коли тихенько від усіх Майко брав свою чорну пантеру і колотив над вухом. «Ач, дзвенить! Це моє, для мене видзвонює. От захочу і куплю собі… хоч і слона».

І зараз Стась щось нове побачив у Майкових очах, щось приховане, якийсь вогник сухої образи, кривди чи заздрості, нудьги за чимось більшим, за таким, що в людей, бачте, є, що до когось само припливає, а в нього… Здавалося, ногу поставив Майко на стару довбанку, а бачить перед собою сильний дюралевий човен (із скаженим мотором «Вихор») і оте гіпнотичне на борту «Алігатор». І ще щось затаїлося в його очах, дуже чіпке, те, що починається з дрібного, а потім тягне, не одпускає людину, веде за собою немовби з гори.

— Майко, ти ж казав: гуртовий човен, для всіх. А тепер? Ти що?

— Та покатаємося! Завтра, ну просто зранку, покатаємося, клянусь! О! — він задер голову і кивнув за Десну. — Гаркавка пішов на острів. Побігли швидше, а то запізнимося!

Товариш Гаркавка відкриває літо(Продовження)

Це велике видовисько — не збоку, не здалеку, а ось так на самому аеродромі стояти, з-за Гаркавчиної спини дивитися, як сідає на луг літак. Прибігли на острів не тільки малі Голованчики, а й сам батько Голованчик, без якого ніщо у світі не стрясеться і не відбудеться. Прибіг Стась (і оглянувся: де ж це Майко? Тупотів наче ж позаду і раптом кудись провалився). Дід Яким пришкутильгав за всіма, правда, став на рукаві коло місточка, та там і застиг з брилем у руках, як самотній лелека.

А тут — коло будки! Дітей, дорослих, молодих і не дуже молодих дядьків і тіточок! Хто приплутався просто так, заради цікавості (як моя мати каже — попасти витрішки), а Настя та її сусідка — щоб не прогавити перших курортників. «Ласкаво просимо! Здаються вільні кутки!» Ні, такого транспаранта нема над натовпом, гостинне запрошення просто палахкотить на рожевих щоках у Насті.

А Гаркавка стоїть попереду — ну сама тобі суворість і комендантська поважність. Картуз нап’яв на очі, прапорці в руках, лице неприступне і від статечності трошки-трошки надуте. Він усім нам дає знак: назад, одступіться, отамо коло будки і замріть, і щоб ніхто ні кроку до мене!

Ми так і стоїмо, каже Стась, тихо, тісною купою, якщо й перемовляємося, то тільки напівшепотом. Ми зустрічаємо наче якогось прем’єр-міністра або знаменитого співака із атолових островів Тихого океану.

Сонце припікає.

«Зебра» із вишки показує нам: вітер легенький, південно-східний. Дме із-за Десни, з лугів, де зараз мирно стрекочуть сінокосарки.

В гурті захвилювалися. Всі ми бачимо, як вигулькує із-за лісу літак («Наш, наш! Двокрилий!»), з тихим буркотінням наближається він, робить широкий розворот над рікою і заходить на посадку.

Він летить, ясна річ, так, щоб вітерець дув йому точно навпроти. Поволі знижується, проноситься над лозами, над тими білими берізками із острова, де стоїть покинутий і забутий наш кукурузник (той, що завжди нагадує мені, каже Стась, сірого коня, який пасеться в кінці лугу). Вже над самою землею летить біплан, видно зараз, як він викинув уперед шассі; легко-легенько несеться він — і ось торкнувся м’яко землі й побіг. Він гуде, гальмує, наче сердиться, пробігає повз нас, прокочується через увесь острів (ах, зупиніть, бо не можу) і завмирає аж там, над кручею, де колись бандити скинули у воду Гаркавку.

Ми бачимо: Ан-2 круто розвертається і тепер біжить зеленою луговою доріжкою до нас.

І от виходить назустріч йому Гаркавка. Ні, ви лише гляньте, скільки рішучості, скільки комендантської сили і влади в цьому маленькому чоловічкові, в його жестах і в поворотах його голови! Як матадор, щоб загіпнотизувати бика, він виходить до самого носу «Ана», повертається і сигнальними прапорцями робить ось так, руками в сторони. Тим показує:

— Зарулюй! На мене зарулюй!