Нефритове місто: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Фонда Лі

НЕФРИТОВЕ МІСТО

Серія "САГА ЗЕЛЕНОЇ КІСТКИ 1"

РОЗДІЛ 1

«ПОДВІЙНИЙ ТАЛАН»

Двоє майбутніх крадіїв нефриту обливалися потом на кухні ресторану «Подвійний талан». В обідній залі були прочинені вікна. Надвечір’я принесло з собою прохолодний бриз із моря, що остуджував клієнтів, але тут, на кухні, було лише два вентилятори на стелі, які крутилися весь день, та й то майже без сенсу. Літо щойно настало, а місто Дзаньлунь уже скидалося на знесиленого коханця — липке від поту і просякнуте запахами.

Беро і Сампі було по шістнадцять років. Вони три тижні снували плани й вирішили, що саме сьогодні їхнє життя зміниться назавжди. Беро вбрався у темні штани офіціанта й білу сорочку, яка неприємно липла до спини. Він так занурився у свої думки, що його жовтувате обличчя й потріскані губи геть застигли. Хлопець підніс тацю з брудними склянками до мийки, поставив, витер руки кухонним рушником і нахилився до свого партнера по змові, поки той полоскав посуд зі шланга, а потім розставляв його на сушарках.

— Він зараз сам-один, — тихо промовив Беро.

Сампа підвів погляд. Хлопчина був абукейцем — мав шкіру мідного кольору, густе жорстке волосся й оті округлі щічки, через які був трохи схожий на херувимчика. Він коротко глянув на Беро і знову опустив очі на мийку.

— Моя зміна завершується за п’ять хвилин.

— Треба зара’ йти, кеке, — сказав Беро. — Відкладай то все.

Сампа витер руку об сорочку й витягнув з кишені невеличкий паперовий конверт. Він хутко опустив його Беро на долоню. Беро сховав руку під фартухом, підхопив порожню тацю і вийшов з кухні.

Біля шинквасу він попросив бармена налити ром із чилі, лаймом та льодом — саме його волів пити Шонь Джюдонрю. Беро забрав напій, поставив тацю на порожній столик і нахилився над нею, розвернувшись спиною до обідньої зали. Удаючи, що витирає стіл рушником, він висипав вміст конвертика до склянки. Зілля зашипіло і швидко розчинилося в бурштиновій рідині.

Хлопець випростався й попрямував до столика, що стояв у кутку бару. Шонь Джю сидів наодинці, ледь умістивши величезне тіло на невеличкий стілець. Раніше за тим самим столиком сидів і Майк Кень, але, на превелике полегшення Беро, він пересів до свого брата — у кабінку на протилежному краю зали. Беро поставив склянку перед Шонем.

— За рахунок закладу, Шоню-дзень.

Шонь узяв склянку і сонно кивнув, навіть не підводячи очей. У «Подвійному талані» він був завсідником і пиячив добряче. Залисина на його маківці аж порожевіла під освітленням обідньої зали. Та погляд Беро мимоволі опустився нижче — на три зелені цвяшки, що виднілися у лівому вусі чоловіка.

Хлопець відійшов, доки його не спіймали на витрішках. Аж повірити було важко, що цей огрядний немолодий пияк належав до Зеленокостих. По правді, багато нефриту Шонь на собі не носив, але, зважаючи на його не дуже переконливий вигляд, рано чи пізно хтось у нього той нефрит і так забере — може, й разом із життям. «Тоді чому не я?» — думав Беро. І справді — чом би й ні. Може, він і докерський виплодок, який ніколи не проходив бойового навчання в Храмовій школі В’є Лонь чи в Академії Каула Душужоня, але однаково був істинним кеконьцем. Характеру й зухвалості йому не бракувало, він мав риси, які додають людям поважності. А насправді поважності тобі додавав нефрит.

Він проминув братів Майків, що сиділи в кабінці разом із третім молодиком. Беро трохи сповільнив ходу, щоб придивитися до них уважніше. Майк Кень і Майк Таж — ото вже справжні Зеленокості. Жилаві й м’язисті, пальці унизані важкими нефритовими перснями, до пасків почеплені ножі-кігті з інкрустованими нефритом руків’ями. Й ошатно вбрані: темні сорочки з комірцями, гарно пошиті брунатні піджаки, лискучі чорні туфлі, картузи. Майки були знаними представниками Безгірного клану, що контролював майже всі райони на цьому краю міста. Один з братів глипнув у бік Беро.

Беро хутко відвернувся й узявся збирати посуд. Сьогодні останнє, що йому треба, — щоб на нього звернули увагу брати Майки. Він переборов бажання нахилитися й перевірити, як там дрібнокаліберний пістолет, що ховався в його кишені, прикритий ще й фартухом. Терпіння. Після того, що станеться цієї ночі, він уже не носитиме форму офіціанта. Йому вже ніколи не доведеться нікому прислуговувати.

Тим часом на кухні Сампа завершив вечірню зміну і наготувався йти. Він запитально глянув на Беро, а той кивнув: справу зроблено. Дрібні й білі верхні зуби Сампи з’явились на виду — він прикусив губу.

— Ти справді гадаєш, що в нас вийде? — шепнув хлопець.

Беро нахилився так, щоб їхні обличчя опинилися поруч.

— Спокійно, кеке, — засичав він. — Діло пішло. Вороття нема. Мусиш зробити своє!

— Знаю, знаю, кеке, — ображено зиркнув на нього Сампа.

— Думай про гроші, — сказав Беро і труснув приятеля. — А тепер — уперед.

Сампа кинув за спину ще один знервований погляд і штовхнув кухонні двері. Беро сердито глянув йому вслід, уже всоте шкодуючи, що не обійшовся без такого партнера, як ця млява кваша. Та ніц не поробиш — тільки чистокровний абориген-абукеєць мав імунітет до нефриту, й це дозволяло йому взяти коштовності голими руками і пройтися залюдненим рестораном, нічим себе не виказуючи.

Щоб залучити Сампу до справи, довелося виявити переконливість. Як і чимало інших представників його племені, цей хлопчина теж розраховував на річку — вихідні його минали за пірнанням у пошуках залишків нефриту, що вислизнули з копалень, розташованих вище за течією. То була небезпечна справа: повноводний після злив потік змив далеко не одного невдатного пірнальника; а навіть якщо тобі пощастить і ти той нефрит знайдеш (Сампа хвалився, що якось був знайшов каменюку завбільшки з кулак), тебе можуть упіймати. А тоді, якщо знов поталанить, — опинишся у в’язниці, а як ні — у лікарні.

Беро переконував Сампу, що це — заняття для невдах. Нащо пірнати по необроблений нефрит — просто для того, щоб продати його посередникам з чорного ринку? Але ж ті поріжуть його, як собі схочуть, і продадуть тихцем за межі острова, а ти отримаєш лише дрібку грошви, яку вони зароблять на тому нефриті. Двійко таких хоробрих розумах, як оце Беро й Сампа, можуть знайти собі краще заняття. Якщо хочеш робити ставку на нефрит, казав Беро, то роби це з розмахом. Справжні гроші крутилися на ринку вторинного нефриту — вже обробленого й різьбленого.

Беро повернувся до обідньої зали й узявся прибирати та сервірувати столики, але постійно зиркав на годинник. Із Сампою він може й пізніше розібратися, коли отримає своє.

— Шонь Джю каже, що в Пахві неспокійно, — промовив Майк Кень, нахиляючись уперед, щоб фоновий гамір заглушив його слова. — Купка малих баламутить справи.

Його молодший брат Майк Таж потягнувся паличками через увесь стіл, щоб підхопити з тарілки хрустку кульку зі смаженого кальмара.

— Це про яких малих ідеться?

— Пальці низького рангу. Молоді громила, що мають на собі лише шматок-другий нефриту.