Джерело вознесіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Дякую, що кинув мені флакон, — промовила вона.

— То був мій обов’язок, пані, — прохрипів ОрСеур, коли дівчина потягнула його зранене тіло на узбіччя провулку. — Пан Келсьє доручив мені вас захищати. А я завжди виконую Контракт.

«А, ну так. Всемогутній Контракт».

— Ти зможеш іти?

— Заледве, пані. Монети перебили кілька кісток. Мені знадобиться нове тіло. Можливо, одного з убивць?

Вен нахмурилась. Вона озирнулася на трупи, і від їхнього вигляду їй закрутило шлунок. Дівчина їх усіх убила, усіх вісьмох, з безжальною ефективністю, якої і вчив її Келсьє.

«Ось хто я така, — подумала вона. — Вбивця, як і ці восьмеро. Усе сталося так, як і мало статися. Хтось повинен захистити Еленда».

Але від думки про те, що ОрСеур зжере одного з них — перетравить його труп, дозволить дивним властивостям кандри запам’ятати розташування м’язів, запам’ятати все про його шкіру та органи, аби потім відтворити їх, — Вен занудило.

Вона поглянула вбік і помітила в погляді ОрСеура приховане презирство. Вони обоє чудово знали, як вона ставиться до того, що він їсть людські тіла. Вони обоє чудово знали, що він думає про це її упередження.

— Ні, — відповіла Вен. — Жодне з цих тіл ми брати не будемо.

— Ну, тоді ви повинні знайти мені інше тіло, — сказав ОрСеур. — У Контракті зазначено, що мене не можна змушувати вбивати людей.

Дівчину знову занудило.

«Щось придумаю», — вирішила вона.

Теперішнє його тіло вони взяли після страти вбивці. Вен досі хвилювалася, що хтось у місті впізнає його обличчя.

— Ти зможеш повернутися до палацу? — спитала вона.

— Помаленьку, — відповів ОрСеур.

Вен кивнула, відпустила його і знову поглянула на мертві тіла. Вона підозрювала, що ця ніч може стати поворотним моментом у долі Центральної Домінії.

Убивці, яких підіслав Страфф, завдали значно більшої шкоди, ніж вони навіть уявляли. Цей флакон з атієм був останнім із запасів Вен. Коли на неї наступного разу нападе з-імли-народжений, вона буде беззахисна.

І, найімовірніше, загине так само швидко, як і той з-імли-народжений, якого вона вбила сьогодні вночі.

З

Еленд, зітхнувши, впустив перо на стіл, відкинувся назад у кріслі та потер чоло.

Він вважав, що знається на політичній теорії краще за всіх у світі. І вже точно — він більше читав про економіку, глибше вивчав питання урядування та частіше за всіх, кого він тільки знав, брав участь у політичних дебатах. Він проштудіював усі теорії, що розповідали про те, як побудувати стабільну та справедливу державу, і намагався втілити ці теорії у його новому королівстві.

Але він навіть не уявляв, наскільки його розчаровуватиме парламентська рада.

Вставши, він перетнув кімнату, аби налити собі трохи охолодженого вина. Але вже взявши карафку, кинув погляд крізь двері балкона. Там, вдалині, імлу проймали мерехтливі цятки. Похідні вогні війська його батька.

Він відставив вино. Король і без того був страшенно виснажений, а від алкоголю, певно, стане ще гірше.

«Не можна засинати, поки я з цим усім не розберусь!» — подумав він, змушуючи себе повернутися у крісло.

Засідання Зібрання вже скоро, і йому треба було підготувати проект постанови вже сьогодні вночі.

Еленд узяв аркуш паперу і проглянув написане. Його почерк здавався кривим навіть йому самому, до того ж на сторінці було повно перекреслень і приміток — усі вони ніби відображали його розчарування. Про те, що під мури міста прийде вороже військо, було відомо багато тижнів тому, а Зібрання і досі сперечалося, як саме на це реагувати.

Хтось із його членів хотів запропонувати мирну угоду; інші вважали, що краще просто здати місто. Водночас були й ті, хто вважав, що ворога слід негайно атакувати. Евенд побоювався, що прибічники здачі потихеньку перемагають; звідси й ця його пропозиція. Якщо її приймуть, він виграє трохи часу. Він і так мав першочергове право на ведення перемовин з іноземним диктатором — він же король. Його проект постанови мав на меті заборонити Зібранню ухвалювати будь-які поспішні рішення, принаймні поки він не зустрінеться з батьком.

Евенд знову зітхнув і кинув аркуш на стіл. До Зібрання входило всього лише двадцять чотири особи, але змусити їх про щось домовитися було навіть важче, ніж розв’язати всі ті питання, над якими вони сушили мізки. Евенд обернувся і поглянув повз самотню лампу на його столі крізь відчинені двері балкона — туди, де горіли похідні багаття. Вгорі, на даху, почувся тупіт — це Вен робила звичний нічний обхід.