Джерело вознесіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вен спритно рухалась між імлистими, а вони сипали прокльонами. На неї накинувся один з колег першого громила — його м’язи під дією п’ютера дозволяли йому рухатися надзвичайно швидко. Ударом ціпка він збив китицю з марево-плаща Вен, а сама вона впала на землю та, миттю підскочивши, вивернулась від третього громила.

У її бік розсипом полетіли монети. Вен виставила руки та «відштовхнула» їх. Монетостріл продовжував «штовхати» теж — і «поштовх» Вен ударився в його.

Головну роль у «відштовхуванні» та «притягуванні» металів відіграє вага магів. Тобто — беручи до уваги, що монети між ними просто зависли в повітрі — вазі вбивці Вен протиставляла свою вагу. Зрештою обох відкинуло назад; Вен опинилася поза досяжністю громила, а монетостріл звалився на землю.

З іншого боку в неї полетіла ще одна жменя монет. Надалі перекидаючись у повітрі, Вен запалила сталь, додаючи собі сили. Знову з’явилися блакитні лінії — тепер безнадійно сплутані, але дівчині не обов’язково було відділяти монети одну від іншої, щоб їх усі «відштовхнути».

Монетостріл випустив свої снаряди, щойно відчув дотик Вен. Шматочки металу розсипом зникли в імлі.

Вен ударилась плечем об бруківку. Вона перекотилась — запалюючи водночас п’ютер, аби відновити рівновагу — та скочила на рівні ноги. І тієї ж миті запалила залізо, «притягуючи» монети з імли.

Вони рвонули у бік Вен. Щойно вони наблизились, Вен відстрибнула вбік і «штовхнула» їх просто на громил, що наближались до неї. Але монети раптом змінили напрямок руху і крізь туман полетіли до смикача — єдиною алломантичною силою цього імлистого була здатність «притягувати» залізо.

І, захищаючи громил, він робив це доволі ефективно. Імлистий підняв свій щит — монети з усієї сили налетіли на нього та відскочили вбік, а смикач від їхнього удару аж крекнув.

А Вен знову почала діяти. Вона побігла просто на беззахисного монетостріла, який упав на землю, ліворуч від неї. Чоловік здивовано скрикнув, другий монетостріл спробував був відволікти Вен, але було вже занадто пізно.

Удар обсидіановим кинджалом у груди — і монетостріл помер. Це був не громило; він не міг палити п’ютер, аби додати сили власному тілу. Вен витягнула свій кинджал, а тоді зірвала з пояса імлистого його капшук. Він тихо щось проричав і безсило завалився на бруківку.

«Один є», — подумала Вен.

З її брів крапав піт. Тепер вона мусила битися з сімома чоловіками — на вулиці, що нагадувала з вигляду вузький коридор. Вони очікували, що дівчина зараз кинеться навтьоки. Вона натомість кинулась в атаку.

Підбігши ближче до громил, вона стрибнула і жбурнула на землю капшук, який зірвала зі щойно вбитого імлистого. Поки що живий другий монетостріл закричав і негайно «штовхнув» її. Однак Вен якось зуміла піднятися, «відштовхнувшись» від монет, і пролетіла просто над головами громил.

Один із них — той, що був поранений — на жаль, виявився достатньо розумним, аби трохи відстати від колег з метою прикрити монетостріла. Вен приземлилась, і громило замахнувся своїм ціпком. Вона присіла, уникаючи першого удару, підняла свій кинджал і… помітила краєм ока блакитну лінію. Швидко. Вен відреагувала негайно, викрутилась і, «відштовхнувшись» від дверного навісу, відскочила вбік.

Вона впала на бруківку боком, а тоді швидко піднялась на одній руці та ковзнула бруківкою на вологих від імли ногах.

У неї за спиною дзвякнула об камені монета і рикошетом полетіла кудись убік. Вона пролетіла занадто далеко, аби дістати Вен. Насправді виглядало на те, що монета призначалася поки що живому монетострілу. Найімовірніше, «відштовхнув» він її з великим труднощами.

Але хто кинув цю монету?

«Може, ОрСеур?» — подумала Вен.

Але навіть саме припущення здавалося дурним. Кандра не був алломантом — і до того ж він нізащо б не проявив якусь таку ініціативу. ОрСеур робив тільки те, що йому було чітко наказано.

Монетостріл, здавалося, був заскочений не менше за Вен. Дівчина подивилась угору, запаливши олово, і моментально побачила на даху одного з поблизьких будинків темний чоловічий силует. Він навіть і не намагався сховатися.

«Це він, — майнуло в голові Вен. — Наглядач».

Наглядач нерухомо стояв на своєму місці; громила знову кинулись на Вен — але він більше не втручався. На дівчину одночасно впали три удари ціпками, і вона мимоволі вилаялась. Вона пригнулась, уникаючи першого удару, викрутилась від другого, а тоді всадила кинджал у груди громила з третім ціпком. Той спіткнувся, позадкував, але не впав. Сила п’ютера тримала його на ногах.

«Чому Наглядач втрутився? — подумала Вен, відстрибуючи вбік. — Навіщо він жбурнув цю монету в монетостріла, який, звісно, міг „відштовхнути“ її?»

Ці міркування про мотиви Наглядача ледве не коштували дівчині життя — раптом збоку підкрався один з громил. Це був той, якого вона поранила в стегно на самому початку бійки. Вен ледве встигла ухилитися від його удару. Але через це опинилася у зоні досяжності трьох інших убивць.

І всі вони одночасно накинулись на неї.

Двох ударів вона змогла уникнути. Але третій поцілив їй просто в бік. Удар був дуже потужний — дівчина покотилася бруківкою, аж поки не налетіла на дерев’яні двері якоїсь крамниці. Пролунав хрускіт — на щастя, це були двері, а не її кістки, — і Вен розтягнулася на землі, випустивши з рук кинджали. Звичайна людина від такого б просто померла. Але завдяки п’ютеру її тіло і не таке могло витримати.

Вен перехопило подих, вона силою волі змусила себе піднятися та запалила олово. Метал вигострив її відчуття — включно з больовими, — і вона раптом прийшла до тями від шоку. Бік дівчини болів від удару. Але вона просто не могла зупинитися. Де тут зупинишся, коли на тебе мчить, вимахуючи над головою ціпком, громило.

Вен присіла під дверима, запалила п’ютер і впіймала обома руками занесений для удару ціпок. Дівчина заричала, відвела свою ліву руку, а тоді вдарила ціпок кулаком з усієї сили, з одного маху розтрощивши його на тріски. Громило спіткнувся, і Вен гупнула йому межи очі своєю половиною зламаного ціпка.

Оглушений чоловік, утім, втримався на ногах.

«Та як із цими здоровилами битись! — подумала вона. — Треба продовжувати рухатись».