Таємниця покинутого монастиря: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Потяг сповільнявся на широкій дузі повороту, але все одно, на думку Ніни, продовжував їхати надто швидко. Вона глянула на хмари в несамовито високому, далекому небі, на зелені поля, що швидко бігли кудись удалечінь. Тривало це, може, півсекунди.

Заплющила очі й скочила.

Під затиснутими повіками світ беркицьнувся, а Ніна витягла руки. Удар об насип вибив з неї повітря, запекли обідрана долоня й шкіра на колінах, а коли дівчинка зсувалася по каменистому схилу, плаття підкотилося їй до поясу. Мимоволі вона закрила вуха, поки потяг із гримотінням проносився у неї над головою.

Потім обережно встала.

Потяг зникав удалині, а Ніна була цілою. Здається. У шкіру на колінах повтикалися шматочки гравію, руки були обдерті до крові. Але вона могла ходити, тож видерлася, лише трохи кульгаючи, на насип і роззирнулася.

Це була похмура й негостинна місцевість. Те, що Ніна сприйняла за зелені поля, насправді виявилися зрадливими багнистими луками, над якими кружляла сила‑силенна комарів. Рахітичні берези й вільхи на тлі цього пейзажу здавалися дивовижно не на своєму місці, зіщулені над очицями затягненої ряскою води й покручені вітром у дивні форми. У холодному, вечірньому вже повітрі стояв сморід гниючих рослин, а під сірим, наче свинець, небом Ніна відчула себе дуже малою і дуже самотньою. Куди не кинь оком, не було видно й маленької людської садиби.

Вона повернулася по валізку, бо що ще могла зробити?

Трохи боялася, що знайде своє вбрання розкиданим по узбіччю, і трохи втішалася такою перспективою — може, тоді б мати купила‑таки нову валізку? Але проклятий багаж виявився міцним, наче сейф — ґречно лежав під насипом, цілий і навіть не подряпаний. Ніна підняла його, засичавши від болю, коли підхопила ручку пораненою долонею, й попленталася уздовж колії.

І гадки не мала, де вона знаходиться.

Також не знала, як далеко до Маркотів.

І чи зуміє вона дістатися туди до сутінок.

А передусім не мала поняття, що зробить, якщо це їй не вдасться. Бо ж не могла провести ще одну ніч надворі. Не тут, де мала на вибір спати на болоті або на колії.

Втішав лише той факт, що сонце висіло низько над горизонтом, а це означало, що вона повинна бути близько до мети, якщо, звісно, потяг не запізнювався. Крім того, сон у купе хоча трохи придався — Ніна відновила сили і тепер крокувала швидко, мугикаючи, аби додати собі сміливості. Шкіра, здерта з долоні, все ще паскудно горіла, та й спогади супроводжували дівчинку, наче злі духи.

Славек підняв газету, яку хтось залишив у купе, і заглибився у читання.

— Преса бреше, — сказала Ніна наперекір.

— Знаю, — хлопець показав у короткій посмішці білі, наче сніг, зуби. — Але можеш читати поміж рядками, якщо тільки знаєш, як саме.

— І що ти вичитав?

Він спохмурнів.

— Загинув ще один янгол. Знайшли його на узбіччі дороги десь під Закопане. Вигляд мав жахливий — тільки по обличчю можна було ще впізнати, що це не людина.

— Знаю, — погодилася Ніна із мудрим обличчям, пригадуючи підслуханий фрагмент розмови. — Забило його УБ.

— Я б не був у цьому таким упевненим. Коли хтось потрапляє у лапи до УБ, то він просто зникає. Вони не підкидають тіла на узбіччя.

— А кому ще потрібна смерть янгола?

— Оце добре питання.

Славек склав газету.

Ніна пізніше пригадувала цю розмову, але в ту мить відчула лише короткий приплив жалю й обурення: її мати мала рацію, Бог повинен покарати негідників, які роблять такі речі. Тож пообіцяла самій собі, що намагатиметься, аби янголи пишалися нею. Досі в неї це не дуже виходило, але ж це зміниться.

Славек, схоже, бажав відволікти увагу супутниці від похмурих думок, і тому почав розповідати анекдоти з життя бескидських гуралів. Раптом він урвався на половині розповіді. Ніна хвилинку чекала, що буде далі, а оскільки хлопець мовчав, то здивовано здійняла брови.

— Ти добре почуваєшся?

Славек дивився на неї, але, здавалося, її не бачив. Зблід, і раптом його красиве обличчя скорчилося від страху.

— Ми мусимо затримати потяг, — сказав він.

— Що? — Ніна більше ні на що не спромоглася.