Літа зелені: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

На другий день ми складали англійську та французьку мови, а також хімію; останній іспит з фізики — нам перенесли на понеділок. Я підклав у черевик товстішого картона і викрасив чорнилом ногу — на випадок біди, бо більше, аніж екзаменів, боявся, щоб інші кандидати не викрили мого «чаклунства» з черевиком. А коли йшли з трамвайної зупинки, линув великий дощ Гевін накрив мене полою макінтоша... та черевиків, звичайно, не поділиш.

Але не біда. Бо на екзамені такі дрібниці одразу забуваються: там думаєш тільки про те. щоб добре скласти... Але у поїзді я знову тремтів, і голова в мене пашіла. Я їхав сам, бо Гевін залишився в Уінтоні чекати свою сестру.

На станції, як і раніше, вже ждав мене «Язон», який чомусь несамовито танцював у моїх очах. Він підхопив мене під руку і швидко потягнув до себе.

— Ти зовсім змучився... Та завтра, хвалити богові, відпочинеш.

Він підкотив мене додому в хвацькому кебі, а дід подав розкішніший обід. Я їв і торохтів без упину: переказав усі питання і навіть зміст складного твору, що написав на вільну тему.

— Чудесно... гарно, — приказував «Язон». — Ти правильно зробив, що вжив оті цитати. Відмінно справився... — Від збудження у нього з губ стікала піна. Дідусь теж розхвилювався. Такого з ним ніколи не бувало: він навіть їсти кинув, тільки ковтав мої слова. Дід наче й сам одразу помолодшав й разом зі мною переживав юнацтво: теж сидів на екзаменах і теж хотів перемогти. Він аж заплакав, коли Рейд сказав:

— Я задоволений тобою, Шеннон. Ти молодець! А в понеділок — твій улюблений предмет. Якщо господь залишить тобі розум, — бо сам я мало вже не зсунувся з глузду, — ти неодмінно набереш найбільший бал. Ну, а тепер відпочивати!

Коли я плентався нагору, до мене долинули слова:

— Поки що Роберт здає прекрасно. І навіть краще, ніж я чекав.

О радість! Я заплющив очі і прихилився до стіни.

На другий день я встав о пів на восьму, щоб встигнути до церкви. Але, доплентавшись до Драмбак Род, раптом відчув страшенну слабість. У мене закрутилось в голові, у роті пересохло і було боляче ковтати; день був погожий, але мене чогось трусило. Я знав, що іспити відбилися на моїх нервах. Тому й пішов до церкви — щоб не тільки подякувати богові за успіхи на конкурсі, а й заспокоїти себе.

Вернувшись з церкви, я ледве проковтнув сніданок, так тіпала мене пропасниця.

— Дідусю, — мовив я, — мене морозить. Може, розпалимо вогонь.

Дід тривожно глянув на мене і запобігливо сказав:

— Зараз, мій хлопчику. Ти цього заслужив. Я розпалю тобі вогонь в найкращій горниці.

Дід розклав вогнище у каміні вітальні, де ми жили в час підготовки до екзаменів, — єдиний випадок, наскільки я пригадую, коли в цьому «музеї» жили люди. В старому кріслі біля вогню я зразу відігрівся, бо й сам палав, мов той вогонь.

— Що б нам приготувати на обід? — спитав дідусь, підкладаючи дров і позираючи в мій бік.

— Мені не хочеться нічого. Я не голодний.

— Як знаєш, хлопче. — Він заклопотано потупцяв біля мене і кинувся нагору Через хвилину знову зійшов, уже в брилі, і надто байдуже сказав: — Піду хоч трохи прогуляюсь.

За півгодини він повернувся разом із Рейдом. Коли вони ввійшли до кімнати, я лише байдуже поглянув на них. «Язон» сердито й схвильовано накинувся на мене.

— Гей, хлопче! Це що таке? Збираєшся хворіти в такий час? Не вийде, голубе, не вийде! Тобі не вдасться «спасувати» в останню мить.

Він взяв стільця й підсів до мене. Потім схопив за руку і продовжив:

— Так, ти гарячий. Але термометра не треба. Навіщо забивати тобі баки? Ти, певно, трохи простудився.

— Так, сер, — промимрив я. — До ранку пройде.

— Я теж гадаю. І не оплакуй ти себе. Я ж говорив, що ти, як істеричка. Кріпись та з’їж чого-небудь. — Він обернувсь до дідуся. — Чи не залишилось у вас отого пирога, що їли вчора? — Дідусь пішов, а він сказав: — Тепер, коли ми вже дійшли до фінішу, я все одно пошлю тебе на іспит, хай навіть доведеться напоїти тебе бренді. А голова в тебе ясна?

— Цілком... тільки чогось болить.

Дідусь приніс тарілку пирогом, облитим кремом. Я вирішив, що треба з’їсти; та ледве проковтнув шматочок, як сумно глянув на Рейда.

— У мене горло болить, сер.

— Горло?! — Рейд аж підскочив. — Давай поглянемо!

Він потягнув мене до світла й примусив широко розкрити рота, що мені довго не вдавалось. Нарешті, глянувши туди, «Язон» збентежився. Я зрозумів, що справи кепські.