Улісc: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Він підвівся, поважно розв’язав поясок, скинув халат і мовив приречено:

— І зняли з Муллігана його одяг…

Тоді спорожнив кишені й виклав усе на стіл.

— Ось твій шмаркальник, — сказав він Стівенові.

І надягаючи жорсткий комірець та неслухняну краватку, він звертався до них, докоряючи їм, а також і ланцюжкові годинника, який метлявся туди-сюди. Його руки поринули в глибини валізи і порпалися там, а він вимагав чистої носової хусточки. Докори сумління. Господи, ми просто зобов’язані причепуритися. Я хочу рукавички вишневого кольору й зелені черевики. Суперечність. Я сам собі суперечу? Нічого не вдієш, значить, я сам собі суперечу. Мінливий Малахій. Його красномовні руки викинули щось чорне, м’яке.

— А ось твій капелюх за модою Латинського кварталу, — сказав він.

Стівен спіймав його і надягнув на голову. Гейнс погукав їх із порога:

— Товариство, ви вже йдете?

— Я готовий, — озвався Красень Мулліган, рушаючи до дверей. — Ходімо, Кінчику. Ти вже, мабуть, доїв усе, що лишалося на столі.

Він вийшов, упокорившися своїй долі, поважною ходою, з поважними словами на вустах і виголосив з майже справдешнім сумом:

— Він з дому вийшов і Масничку здибав.

Стівен узяв свій ясеновий ціпок, притулений біля порога, і вийшов слідом за ними. Вони рушили вниз крутими сходами, а він притягнув важкі залізні двері й замкнув їх. Здоровезного ключа поклав у внутрішню кишеню.

Внизу Красень Мулліган запитав:

— А ключа ти взяв?

— Так, він у мене, — відповів Стівен і рушив попереду.

Він ішов перший. Чув, як позаду Красень Мулліган збиває своїм важким купальним рушником вершечки папороті чи трав.

— Навколішки, сер! Як ви смієте, сер!

Гейнс запитав:

— А ви оренду за цю вежу платите?

— Дванадцять фунтів, — відповів Красень Мулліган.

— Воєнному міністрові, — докинув Стівен через плече.

Вони спинилися, бо Гейнс розглядав вежу. Зрештою він мовив:

— Узимку вона, гадаю, справляє гнітюче враження. То як ви її називаєте, Мартелло?

— Спорудили їх за розпорядженням Біллі Піта^{35}, — пояснив Красень Мулліган, — коли з моря могли напасти французи. Але наша — це омфал.

— А які у вас ідеї щодо Гамлета? — запитав Гейнс Стівена.

— Ні, ні! — з болем у голосі вигукнув Красень Мулліган. — Я ж не Тома Аквінський, який навів п’ятдесят п’ять доказів на підтвердження свого постулату. Спочатку мені треба вихилити кілька кухлів.

Він повернувся до Стівена і запитав, обсмикуючи краї свого лимонного жилета:

— Адже тобі, Кінчику, для цього треба не менше трьох, правда?

— Чекаю такої нагоди вже давно, — спроквола відповів Стівен. — Можу почекати ще трохи.

— Ви розпалюєте мою цікавість, — заявив приязним тоном Гейнс. — Це що, якийсь парадокс?