Улісc: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Агов, Кінчику!

Співучий голос Красеня Муллігана долинув із долу вежі. Потім пролунав ближче, зі сходів. Стівен, усе ще з тремтінням слухаючи поклик своєї душі, відчув теплий промінь сонячного світла, і в повітрі позаду дружні слова.

— Дедале, ходи-но до хати, любий хлопчику. Сніданок на столі. Гейнс вибачається за те, що будив нас уночі. Все гаразд.

— Іду, — озвався Стівен, повертаючись.

— То йди ж, ради Христа, — спонукав Красень Мулліган. — Заради мене і заради всіх нас.

Його голова щезла і знову вигулькнула.

— Я йому розповів про твій символ ірландського мистецтва. Він каже, що дуже влучно. Натякни, хай би розщедрився на фунт, га? Тобто на гінею.

— Сьогодні у мене зарплата, — сказав Стівен.

— У шкільній конторі? — запитав Мулліган. — І скільки дадуть? Чотири фунти? Позич нам один.

— Ну, якщо хочеш, — погодився Стівен.

— Чотири золоті соверени! — захоплено вигукнув Красень Мулліган. — Ото вже погуляємо, набражимося так, що всі друїди будуть дивом дивуватися. Чотири потужні соверени.

Він підняв догори руки і потупотів униз кам’яними сходами, фальшиво виспівуючи з лондонсько-кокнійською вимовою:

Промені сонця вигравали над морем. Забута нікелева мисочка для гоління блищала на парапеті. Чому я маю її забирати? Може, залишити її тут до вечора, на знак забутої дружби?

Він підступив до мисочки, потримав хвилину в руках, відчуваючи її прохолоду, вдихаючи запах клейкої піни, в якій стирчав помазок. Саме так я носив тоді у Клонгоусі курильницю. Тепер я вже інший, а проте той самий. Знову служка. Прислужник слуги^{26}.

У похмурій склепінчастій житловій кімнаті вежі постать Красеня Муллігана у халаті шастала біля печі, то затуляючи, то відкриваючи її жовті спалахи. З високих вікон на вимощену плитами підлогу падали два стовпи блідого денного світла; і, заходячи в них, плавали, перекидаючись, клуби диму від вугілля та паленого жиру.

— Ми можемо учадіти, — озвався Красень Мулліган. — Гейнсе, відчиніть-но, прошу, оті двері.

Стівен поставив мисочку для гоління на шафку. Довготелесий хлопець, що сидів на підвісній койці, пішов до порога і відчинив внутрішні двері.

— Ключ у вас є? — пролунав голос.

— Він у Дедала, — відповів Красень Мулліган. — Ой гину, я задихаюся. — І, не відводячи погляду від печі, заволав:

— Кінчику!

— Він у дверях, — відгукнувся, підходячи, Стівен.

Ключ заскрипів, повертаючися двічі, масивні двері розчинилися навстіж, і в кімнату ринули сподівані світло і свіже повітря. Гейнс стояв на порозі, визираючи надвір. Стівен підсунув до столу свою валізу, поставлену сторч, і сів, чекаючи. Красень Мулліган кинув смаженю на таріль біля себе. Тоді поніс таріль і великий чайник на стіл, гупнув ними, ставлячи, й зітхнув полегшено.

— Я тану, — мовив він, — як сказала свічка, коли… Та годі. Далі про це ані слова. Кінчику, прокинься. Хліб, масло, мед. Гейнсе, просимо. Харч на столі. Благослови нас, о Господи, і ці твої дари. А де цукор? Отуди к бісу! Немає ж молока!

Стівен приніс із шафки булку, горнятко з медом і масло. Красень Мулліган сів і враз скипів з раптової досади.

— Хіба це не чортзна-що? — вигукнув він. — Я ж їй сказав прийти зразу після восьмої.

— Чай можна і без молока, — обізвався Стівен. — У шафці є лимон.

— Іди ти, знаєш куди, зі своїми паризькими забаганками, — одрізав Красень Мулліган. — Я хочу нашого молока з Сендікоува.

Гейнс підійшов від порога і спокійно повідомив:

— Вона вже йде з молоком.

— Хай Бог благословить вас, — вигукнув Красень Мулліган, скочивши із стільця. — Сідайте. Наливайте чай. Цукор у кульку. І мені вже набридло морочитися з цією клятою яєшнею.