Казки народів світу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Лорд звелів осідлати собі білого коня, а тим часом покликав цирульника, щоб той зголив йому довгу сиву бороду. Потім він убрався по-святковому й зійшов у двір, щоб сісти на коня і їхати в місто.

А Джоан сиділа і розмовляла зі своєю старенькою нянею в кімнаті нагорі.

В цей час у дворі замку зацокотіли копита. Вона запитала няню, що там таке. Няня відповіла:

— У сусідньому місті король дає великий бал. Він і твоєму дідусеві наказав приїхати. Визирни у вікно — побачиш його.

— Ох, як би й мені кортіло поїхати на бал до короля, — зітхнула Джоан. — Няню, голубонько, піди до дідуся і попроси, хай візьме й мене з собою! Піди, поки не пізно!

Цієї миті у двір зайшов старий лорд і з допомогою слуги й стайничого сів на коня.

— Це мій дідусь? — запитала Джоан. — Який він гарний, як ошатно вбраний! Ой, як мені кортить поїхати з ним!

— Ні, ні, я нізащо не наважусь заговорити з ним, — сказала няня. — Та вже й пізно. Не встигну я, стара, немічна, ще й зійти донизу, як він поїде.

І справді, поки вона це говорила, грум віддав панові поводи, і білий кінь виніс старого лорда за ворота замку. Джоан стежила за ним, аж поки він зник з очей, потім відійшла од вікна й гірко заплакала.

— Мій перший бал, — ридала вона. — Це міг бути мій перший бал. Тепер я ніколи вже не попаду на бал. Хіба трапиться ще така нагода? Ніколи, ніколи! І все через те, що ти не схотіла піти й попросити його!

— Заспокойся, дорогенька моя, — намагалася втішити її няня. — Бали і свята не для тебе. Не сердься на свою стару няню. Я нічого не могла вдіяти. Він би мене однаково не послухав. Навіть якби я з ним поговорила, він не взяв би тебе.

Джоан перестала плакати так само швидко, як і почала, і перепросила няню.

— Не гнівайся на мене, — сказала вона. — Ти мій єдиний друг. Я не хотіла тебе образити. Адже ти не винна. Та мені зовсім і не хочеться їхати на цей дурний бал. Хіба цікаво дивитися, як пишаються виряджені лорди та леді? Зовсім не цікаво.

І все-таки, коли вона вийшла з замку в поле, то подумала, як добре було б потрапити на цей бал! Хоч краєчком ока поглянути на вродливих, гарно вбраних леді, на їхні величності — короля й королеву! Та найдужче їй кортіло побачити молодого принца. Вона так замріялась, що й не помітила свого друга гусопаса, котрий кульгав їй назустріч разом із гусячим табуном. Він припинив грати на сопілці і запитав:

— Чого це ти замислилася, Джоан? Заграти тобі веселої пісеньки, щоб схотілося танцювати? Чи сумної, щоб поплакала?

— Я й без того хочу танцювати, — відповіла Джоан, — але тільки не тут. Знаєш, мені так кортить потрапити в місто на бал до короля! Та мене не запрошено…

— Коли ти хочеш дістатися в місто, — сказав хлопець, — ти туди дістанешся! І я разом з тобою, і мої сірі гуси. Зрештою, добратися туди не так то вже й важко, навіть такому кривоногому, як я.

І вони рушили. Дорога здалася Джоан не такою й довгою, бо гусопас весь час грав на сопілці. Він грав так весело й бадьоро, що Джоан зовсім розвеселилася. Вона підспівувала йому, кружляла й танцювала.

Та коли вони були майже біля самого міста, позаду зоцокотіли кінські копита, і скоро їх наздогнав високий гарний юнак на вороному коні.

— Ви прямуєте до міста? — запитав він. — Можна й мені з вами? Разом веселіше буде.

— Звичайно, можна, сер! — відповів гусопас. — Ми йдемо у місто подивитися на вельможних гостей, що з’їжджаються на королівський бал. Якщо хочете, ходімо разом.

Юнак стрибнув з коня і пішов поряд з Джоан, а кривий гусопас кульгав слідом за ними й награвав на сопілці.

Раптом юнак зупинився, подивився на Джоан і запитав:

— Ти знаєш, хто я?

— Ні,— відповіла Джоан. — А хто?

— Адже я принц. І їду до свого батька на бал. Не поспішай так, дай мені роздивитися тебе.

Він не зводив очей з дівчини, а гусопас заграв нову пісню, незнайому й ніжну. Правда, Джоан не чула її — вона дивилася в очі принцові; та й принц навряд чи чув музику — він милувався Джоан. Не помічав він ні її драної сукні, ні того, що вона боса, а все милувався її обличчям, і тонким станом, і легкою ходою.

— Як же тебе звати? — спитав він нарешті

— Джоан.

— Послухай, Джоан, — сказав принц, — ні разу ще ні одна дівчина не зворушила так мого серця, як ти! Сьогодні на балу я маю вибрати собі наречену. Будь ти моєю нареченою і виходь за мене заміж!