Казки народів світу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Одна з таких теорій — міфологічна. її прихильники — славнозвісні збирачі німецького фольклору брати Грімм (Якоб і Вільгельм), англійський дослідник індійських народних казок Макс Мюллер, російські збирачі Олександр Афанасьєв і Федір Буслаєв. На думку цих учених, усі казки розвинулись із єдиного джерела — прадавнього міфа. Міф — теж жанр усної творчості народу. Виник він за первісно-общинного ладу, а може, й раніше, в часи доісторичні. Міф — це переказ про явища природи, про різні події; це також фантастична оповідка про богів, обожнених героїв, уявних істот.

Інша теорія — міграційна. Вона грунтується на ідеї про те, що казки «мандрують» по світу, від одного народу до іншого. Цю теорію обстоювали німецький дослідник індійських народних казок Теодор Бенфей і російський академік Сергій Федорович Ольденбург.

Є ще одна теорія, з допомогою якої вчені пояснювали схожість казок різних народів світу. Це теорія побутово-психологічного породження сюжетів. її творці — англійський етнограф і філолог Джеймс Фрейзер та академік Олександр Миколайович Веселовський, — вивчаючи побут, духовну культуру і соціальне життя племен та народностей, які стояли ще на докласовому ступені розвитку, дійшли висновку: подібність казок пояснюється тим, що на зорі своєї історії люди мали однакові умови життя й однакову психологію.

Вчення про «спільність» казок, про їхню приналежність різним народам поглибив видатний радянський фольклорист Володимир Якович Пропп. Він виявив єдність усіх принципів побудови казок, пояснив їхню подібність на грунті дослідження історії багатьох людських суспільств. Виходив він із того, що зв’язок казки з дійсністю — не прямий, а надзвичайно складний, опосередкований.

Пропп стверджував, що казка — це твір історичний, оскільки вона неодмінно відображує певний етап життя народу, який її склав. Однак історизм цей не прямолінійний: явища й події, що про них розповідається в казці, переінакшені, «перекодовані», — тож виявити його дуже важко. Адже йдеться про подію, явище, ситуацію, які існували за глибокої давнини. Мало не всі фольклорні сюжети містять у собі художнє переосмислення, «заперечення» вірування чи обряду, яга колись були з ним пов’язані.

Творення казки свідчить про те, які міцні зв’язки єднають людей, що живуть на Землі. Тут усе нерозривне: і правічна спорідненість різних народів, і спільність людської психології, і схожість законів матеріальної та культурної історії, починаючи від найранніших її ступенів.

Отже, ми можемо твердити: казки різних народів світу схожі між собою тому, що бажання та прагнення, надії та мрії усіх народів схожі. Всі народи однаково розуміють те, що вважають за істину і неправду, справедливість і облуду, злочин і кару, геройство і боягузтво, велич і ницість.

Усі народи завжди хотіли, хочуть і хотітимуть жити в мирі, злагоді й достатку, ростити дітей, виховувати в них любов до праці, допитливість, чесність, доброту і щирість думок та почуттів. Усі народи прагнули, прагнуть і будуть прагнути свободи й щастя. І про все це розповідалося, розповідається й довіку буде розповідатися в казках, що їх складали, складають і складатимуть народи світу.

Величезне розмаїття казок народів нашої планети, — це свідчення невмирущої мудрості й краси людства. Це безцінна скарбниця його демократичної культури. Це мистецтво, створене у віках на історичних шляхах усіх народів у їхній боротьбі за поступ, за прийдешність.

З цієї скарбниці ми зачерпнули кілька пригорщів діамантів та самоцвітів і розсипали перед тобою, юний наш друже. Перебирай їх, милуйся їхніми барвами й блиском. І хай ці нетлінні коштовності — народні казки — навчають тебе любити добро, ненавидіти зло, хай надихають тебе на готовність завжди стояти на обороні першого й не відступати перед другим у всіх його формах і проявах.

ІРИНА СИДОРЕНКО

Європа

ДЖОАН І КРИВИЙ ГУСОПАС

Англійська народна казка

Колись давно жив один старий лорд. Мешкав він у розкішному замку на березі моря, але почувався дуже самотнім, бо не мав жодної близької людини. У залах і в покоях не чути було молодих голосів, не лунав веселий сміх.

Годинами ходив старий лорд по вимощеній кам’яними плитами галереї або сидів біля вікна й дивився на похмуре море.

Була у нього маленька онука, але він ні разу не бачив її. Лорд не злюбив дівчинку від дня її народження, бо в той день померла її мати, улюблена лордова донька.

Батько дівчинки був у королівському війську, пішов у далекий заморський похід і там загинув. Тож вона росла без батьків.

Гірка була її доля, але їй довелося б зазнати куди гіршої, якби не стара няня. Вона забрала Джоан — так звали дівчинку — до себе і годувала недоїдками з господаревого столу, а вдягала у всяке дрантя.

Лордові слуги погано поводилися з дівчинкою — адже їхній пан не любив її! Вони кривдили її і прозвали голодранкою.

Джоан цілими днями гралася на задньому дворі замку або блукала сама понад морем. Єдиний її друг був кривий хлопець-гусопас.

Вона часто приходила до нього на пасовисько і розмовляла з ним годинами. Хлопець був трохи старший за неї, він жив на фермі, неподалік від замку.

Щоранку він виганяв гусей і вів їх до ставка, де вони плавали, плескалися, ловили рибу. А хлопець тим часом грав на сопілці, і Джоан завжди прибігала його послухати. Вона так любила його наспіви — то сумні, то веселі! Вони розповідали їй про лісових фей-красунь або про далекі чужі країни, про невідомі гори й річки, і вона забувала своє лихо й образи.

Інколи ж музика була така весела й легка, що її ноги самі йшли в танець. І тоді навіть кривий гусопас незграбно пританцьовував разом із нею. Так минали дні весною і влітку.

А взимку, коли наставали довгі темні вечори, Джоан підсувала ослінчик ближче до вогню і просила свою стареньку няню, щоб та розповідала їй казки про сміливих рицарів і дам-красунь, про велетнів і людожерів, про русалок, що плавають у морських хвилях, чи про фей, що ширяють, невидимі, в повітрі. А сама сиділа й слухала, дивлячись на вогонь. Щоки її рожевіли, очі блищали.

Та ось вона починала куняти, няня теж позіхала, розповідати далі їй не було сили, і вона відсилала дівчинку спати.

І все ж таки, хоч як любила Джоан слухати казки, по-справжньому щасливою вона почувалася тільки тоді, коли втікала до свого друга гусопаса. Він грав для неї на сопілці дивні пісні, і вони весело балакали або гралися.

Часом Джоан розповідала хлопцеві якусь із няниних казок або ж починала танцювати під його музику. І тоді все погане зразу забувалося — і величезний порожній замок, і сердиті слуги, і дідусь, якого вона так ніколи й не бачила.

Минали роки, і Джоан із дівчинки виросла в гарну дівчину. Але вона, як і колись, дружила з кривим гусопасом, а старий лорд, як і раніше, не любив її і не бажав бачити.

І ось одного разу поширилася чутка про те, що в сусіднє місто приїжджає король. В усі навколишні замки були послані гінці з запрошенням на королівський бал. На цьому балу королів син — молодий принц — мав вибрати собі наречену.

А запрошення короля, як відомо, означає наказ! Такий наказ прийшов і в замок біля моря — до старого лорда.