Казки народів світу: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чом же тобі сором признатися, нехай ти навіть злодій?

— Та я, брате, якраз злодій.

— Гаразд, коли ми вже зібралися, є одне діло. Змій украв королівну, і король пообіцяв того, хто її поверне, зробити королем. Я знаю, де зараз дівчина.

А злодій:

— Якби я знав, де вона, я б її викрав.

А мисливець:

— Якби я побачив змія, я б його вбив.

Усі троє братів сказали кравцеві:

— Ходи, брате, й ти з нами, бо ми вже давно не були разом.

Пішли брати до королівського палацу. Там звіздар сказав королеві, що знає, де його дочка; але це за морем, і тому, щоб привезти дівчину, потрібен човен.

Король дав човна, і брати попливли. Прибилися вони до берега того краю, де змій жив. Звіздар і каже злодієві:

— Іди і викради її. А ми тут зачекаємо.

От злодій прокрався до змієвої оселі й викрав королівну. Не встиг він повернутися з нею до братів, як прокинувся змій і навздогін. Та тільки змій показався біля берега, мисливець стрельнув і вбив його. Змій гепнув так, аж земля затряслася, і від струсу в човні утворилась пробоїна.

Побачив кравець, що їхній човен ось-ось затоне, взяв голку і зашив пробоїну.

Привезли брати королівну до палацу. Звіздар і каже королеві:

— Віддайте доньку за мене, бо я знайшов її.

А злодій і собі:

— Віддайте за мене, бо я викрав її у змія.

А мисливець:

— А якби я не вбив змія? Він би пожер нас усіх. Тому віддайте за мене.

А кравець:

— Ні, за мене. Я зашив у човні пробоїну — інакше б він затонув.

Король не знав, що й відповісти братам. А тоді придумав нагородити кожного мішком золота.

Це було чи не було — не знаю, але казку на цьому кінчаю.

КЕНТЕН І МУХА

Бельгійська народна казка

У славному місті Лувені жив собі парубок Кентен. Його батько був ковалем, тож змалечку навчав хлопця ковальського ремесла.

Коли Кентен змужнів, то й сам став до горнила. Невдовзі з ковальчука виріс у вправного майстра, чиї підкови, шпаги та інші речі часом були справжнім витвором мистецтва. Батько, дивлячись на спритні рухи сина, радів і потай мріяв, що зможе спокійно дожити віку.

А син день при дні працював біля горнила великої печі. Він став м’язистим, дужим, засмаглим. Здавалося, полум’я та ковальське ремесло зачарували його.

Щовечора після важкої праці Кентен відпочивав на кам’яній лаві біля кузні. Вечірня прохолода лагідно огортала його натруджене і обпалене жаром тіло.

Молодому ковалеві цікаво було дивитися на карети з вельможними панами, що проїздили мимо, на безтурботних студентів та гарненьких панночок, котрі поверталися з міста додому.