Федько нерішуче пом’явся на місці. Підійти до них і послухати? Проженуть — це ясне діло. Люльку і ойойкове гніздо не простять.
І все-таки не міг втерпіти, потихеньку підкрався, став за деревом.
— А лисенят як? — почув Мишків голос. — Там же їх троє.
— Мішок візьмемо!
Це вже Льонька озвався.
— Не донесемо. Лисиця важка. Ти ж сам бачив: як наше теля завбільшки. Хвіст по самій землі волочиться…
«Яка лисиця? Які лисенята?» — не міг второпати Федько. Далі терпіти було надсилу.
— Про що ви там торочите? — спитав недбало. Заклав руки за спину, з погордою глянув на хлопців. Ваші розмови, мовляв, не дуже мене цікавлять.
Льонька нахмурився, непомітно сіпнув за руку Мишка. «Ані пари з уст!» — означав той жест. Та Мишка попереджати не треба було. Побачивши за деревом Федькову голову з наїжаченим житнім чубчиком, він схилився і став заклопотано копирсатися в землі.
— Про яку лисицю говорите? — вже м’якше перепитав Федько.
Льонька пирснув у кулак:
— Про таку руду, як ти…
Удвох засміялись і знову мовчать. «Так від них нічого не взнаєш», — вирішив Федько. Він удав, що здогадується:
— Фі, знаю! Щось придумали? Хочете мене піддурити? Не вийде, голубчики!
Мишко обурився:
— І зовсім не придумали! Льоня нору знайшов. Ось що!
«Лисичу нору!» — не повірив своїм вухам Федько.
Він давно вже чув, що в селі лисиця об’явилась. Схватить курча — і в берег! А де живе розбійниця, нікому не вдавалося дізнатись. Невже хлопці щось провідали? Він підсунувся ближче, проте сказав якомога байдуже:
— Хм, знайшли… Видумуєте, мабуть…
— А таки знайшли! — кинув ображений Льоня. — І лисицю з лисенятами бачили! І підемо сьогодні ловити.
Федько занепокоївся. Він уявив, як лежать у засаді Льонька з Мишком, як вони ловлять хитрого звіра і несуть у село. Несуть удвох, а його, Федька, поряд не буде. Можливо, раз у житті випадає така нагода, а він пропустить її…
— Сьогодні підете? — Федько дивився так жалібно у вічі, ніби питав: «Невже ви такі жорстокі?» — Удвох не справитесь, серйозно! Візьміть і мене, га?
— Ти нам не друг! — відрубав Льоня. — Ти менших завжди зобиджаєш!
Федько винувато підшморгнув носом.
— А задиратись не будеш? — подобрішав Мишко, побачивши, що сусід не такий уже грізний, як йому здавалось.
— Не буду…
— І обдурювати не будеш?
— Не буду…
Льонька презирливо зіщулився. Його карі оченята, як дві вуглинки, так і пекли сусіда:
— Це ти зараз клянешся. А потім…