Вогнегривий коник: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Якісного сонячного ранку Дівчинка вийшла погуляти на зелений лужок. Коли це чує: хтось плаче. Прислухалась і збагнула: плач долинає з-під каменя, що он лежить. Камінь невеликий, але дуже твердий. Нахилилася Дівчинка й питає:

— Хто там плаче під каменем?

— Це я, Ромашка, — почувся тихий, слабкий голос. — Визволь мене, Дівчинко, давить мене камінь.

Відвернула Дівчинка той камінь і побачила ніжну стеблинку Ромашки.

— Дякую тобі, Дівчинко, — сказала Ромашка, вільно зітхнувши. — Ти визволила мене з-під кам’яного гніту.

— Як же ти попала сюди, під камінь?

— Обдурив мене кам’яний гніт, — розповіла Ромашка. — Була я маленькою ромашковою насінинкою. Восени я шукала теплого куточка. Прихистив мене кам’яний гніт, обіцяв оберігати мене від холоду й спеки. А коли захотіла побачити сонечко, він мало не задавив мене. Я хочу бути твоєю, Дівчинко.

— Добре, будь моєю, — погодилась Дівчинка. Дівчинка й Ромашка подружилися. Щоранку Дівчинка приходила до Ромашки й вони разом зустрічали сонечко.

— Як добре мені бути твоєю, Дівчинко, — часто говорила Ромашка.

— А якби ти виросла в лісі чи край дороги? Якби ти була нічия?

— Я умерла б із горя, — тихо сказала Ромашка. — Але я знаю, що нічиїх квітів не буває. Вони завжди чиїсь.

Он той Маків Дзвіночок приятелює із Сонечком. А ось та маленька квіточка Незабудка — подруга Весняного вітру. Ні, квітка не могла б жити нічия.

Іде батько у крамницю.

— І я піду з вами, тату, — просить малий.

— Іди, сину, — каже тато.

Зайшли батько з сином до крамниці, купили дві великі ложки й одну маленьку. Великі ложки — батькові й матері, маленька — синові. Потім лопату купили. Міцну, добру лопату.

— Цією лопатою років десять можна копати, — каже батько.

Син побачив на полиці маленьку лопатку.

— Тату, — просить, — купіть і мені лопату. І я копатиму. Прийшли вони додому, сіли обідати. Батько з матір’ю їдять великими ложками, а син — маленькою. Потім батько бере лопату й іде город копати. Син бере свою маленьку, щоб із батьком копати, та батько йому:

— Іди зі своєю лопаткою піском грайся…

Пішов син із лопаткою до купи піску, погрався трохи. Та швидко йому те набридло й він поклав під ліжко лопатку.

Так і лежить вона під ліжком. А маленька ложка лежить поруч із великими ложками. Як тільки сідають обідати, батько й мати беруть великі ложки, а синові дають маленьку.

А лопатка під ліжком лежить.

Восени Борисові батько купив ковзани. А його другові, Євгенові, подарував батько лижі.

Думає Борис, що краще — ковзани чи лижі? Мабуть, лижі. Адже на лижах можна кататися скрізь — і в селі, і в лісі. А на ковзанах — тільки на ставку.

От і каже Борис Євгенові:

— Поміняємось, Євгене? Я дам тобі ковзани, а ти мені лижі.

Помінялись.

Настали морози, а снігу немає. Замерз ставок. Катається Євген на ковзанах, а Борис сидить дома з лижами.

Узяв Борис лижі, поніс до Євгена й каже: