Здивувався Микита: виходить, із маленьких краплинок може назбиратися повне відро води!
Зітхнув тяжко та й відкрив граматику і зошит відкрив.
Квочка сиділа на яйцях. Чує, в яєчках курчатка ворушаться. Вона й каже Півневі:
— Півню, не гуляй, іди проса накоси, намолоти й пшінця курчаткам приготуй.
Узяв Півень косу, накосив проса. Намолотив. Натовк. Приніс повне відро пшона. А курчатка вже повилазили з яєчок. Насипав Півень пшонця. Кличе Квочка маленьких курчаток:
— Їжте, дітки, наїдайтесь, а татко нам водички принесе.
Один Мисливець знайшов у лісі маленького їжачка. Загорнув його в хустинку й приніс додому. Поклав на підлозі в кімнаті.
А в кутку сидів маленький Котик. Він і думає: «Що це за сірий клубочок?» Плигнув Котик, простягнув лапку й поторкав їжачка. Та вколовся й жалібно занявкав. А їжачок злякався й сховав голівку.
Мисливець налив у тарілочку молока й поставив на підлогу. Котик пив молоко, а їжачок боявся й підійти. Але згодом посмілів, підійшов до тарілочки й став хлебтати разом із Котиком.
Вони подружили. Поруч лягали спати, а увечері ходили вдвох до лісу на прогулянку.
А то якось їжачок пішов у ліс та й не повернувся.
Довго ждав його Котик, жалібно нявчав…
Коли, було, Мисливець наливає Котикові молока, він усього не випиває. Залишає їжачкові. Думає, що той повернеться.
А їжачка нема й нема.
Одна маленька дівчинка любила розпитувати:
— Що краще — яблуко чи груша? Троянда чи косарик? М’ячик чи лялька?
Мама терпляче відповідала, але щоразу більше дивувалась. Справді, хіба можна сказати, що краще — м’ячик чи лялька, троянда чи косарик, якого ще звуть гладіолусом.
Коли це якось дівчинка питає:
— Мамо, що краще — казка чи пісня?
— А ти подумай, що краще — сонце чи небо? Як відповіси на це питання, тоді скажу тобі, що краще, — казка чи пісня, — усміхається мама.
Довго думала дівчинка й не могла нічого придумати. Дивилась на небо, на ясне сонечко. Вони були прекрасні й нероздільні.
Після того дівчинка перестала питати, що краще. Вона тепер питала по-іншому: чим гарна казка? Чим гарна пісня? І мама залюбки їй відповідала.
Жив із мамою маленький-маленький хлопчик. Він недавно навчився говорити.
У хлопчика була сніжно-біла сорочка. Мама випрала її й повісила на паркані сушитись.
Надходила ніч.
Хлопчик і каже матері:
— Мамо, я піду зніму з паркана сорочку.
— Навіщо? — дивується мама.
— Ніч доторкнеться до білої сорочки… Сорочка стане чорна… Що я одягну?