Вигукнули усі печії, палії, горії, смаглії, пекуни та печюки.
ВОГНЮРА. Підземники! Мешканці безодні! Коли ж ми зможемо на поверхню вийти? На білий світ?
БІСОТА. Коли?
ВОГНЮРА. І перетворити його на чорний?
БІСЕНЯТКО. І зачорнити його!
Ревнуло збіговисько палюків, загоріїв, займальців, смажеників.
ВОГНЮРА. Щоб пекло було не лише під землею, а й на поверхні!
БІСОТА. Щоб було справедливо! Скільки можна терпіти?
ВОГНЮРА. То чому ж ми не робимо цього?
Обвів він їх важким поглядом.
Запанувала мовчанка.
ВОГНЮРА.– Ну, що, вигадали? Невже це так важко? Мізків нема?
БІСОТА. Та трохи є... Бо нам заважає Рай-країна, вона така світла та сильна.
Зітхали нечестивці, смаленики та підземельні печеники а ще пеклики.
ВОГНЮРА. А зміркувати, як би то знищити її?
БІСОТА. Бо заважає нам її володар, Цар-Панько.
ВОГНЮРА. А ще?
БІСЕНЯТКО. А, особливо, його чарівна корона!
ВОГНЮРА. Як би нею заволодіти?
БІСОТА (невпевнено). Шу-шу-шу...
ВОГНЮРА. Ось! Ми недаремно зібралися всі саме в цьому місці, у підпіччі царського палацу. Настав той святий час – у тій Рай-країні знайшовся один такий чоловік, який нам може допомогти!
БІСОТА. Ура! Хто ж це такий?
Картина 5
ОПОВІДАЧ. Дійсно, хто? Де ж він живе, де ж він ховається? Та невже ж у царському палаці, невже в ньому на кухні?
То тим часом нагорі, у на кухні царського палацу Кухар-Нюхар з огидою дмухає то на сковороду, то на Незолоту рибку.
КУХАР-НЮХАР. Чому я їм змушений смажити? Чому не вони мені? Я маю годувати їх, їх, хто не знає навіть, що таке скоровода, тьху ти, сковорода.
Буркотів він, борючись із бажанням плюнути в каструлю.
НЕЗОЛОТА РИБКА. І дійсно!
КУХАР-НЮХАР. Сказано бо: навіть кожна кухарка може керувати країною... То кухар – і поготів! То чому ж я нею не правлю? Хто мені скаже?
Гукнув він у піч.