Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Недалеко від Дикунки вони виїхали на довгу вузьку луговину, серед якої виднів ставок.

— Природне водоймище, коли Глен-Елен зацікавиться водою, — сказав Біллі.— Он той дальній край ставка бачиш? Легше легкого спорудити там греблю. А провести воду можна буде хоч куди. Не за горами той час, коли вода в цій долині буде дорожча від золота. А цим усім телепням, йолопам, тюхтіям і недотепам наче позакладало, і вони не бачать, до чого йдеться. Ось уже тепер інженери досліджують долину, щоб прокласти електричку від Сосаліто, з окремою колією до Напської долини.

Біллі з Сексон доїхали до краю ущелини Дикунки. Підкинувшись у сідлах, вони обережно пустили коней униз по крутому схилові, вкритому густими ялинами, і вибралися на давню, ледь примітну стежину.

— Цю стежку пробито ще в п’ятдесяті роки, — пояснив Біллі.— Я натрапив на неї випадково. А вчора розпитав про неї Попа. Він сам місцевий родом. То він сказав, що цю стежку проклали шукачі золота з Петалуми, коли понаїздили сюди. На біржі пішов поголос про нове родовище, і їх тисячі сюди насунуло. Бачиш, ось вируб і старі пеньки. Тут був їхній табір. Під деревами вони розставляли свої лотоки. Галявина була колись ширша, але річка розмила її. Поп казав, що тут сталося кілька вбивств і одне лінчування.

Низько припавши до кінських ший, вони підіймалися крутою стежкою з ущелини, прямуючи до горбів.

— Ти, Сексон, любиш гарні краєвиди. Зараз я тобі покажу щось таке, що ти аж знетямишся! Ось тільки-но виберемося з гущини.

І справді, за весь час їхніх мандрів Сексон ніколи не бачила такої краси, яка розкрилася перед ними, коли вони виїхали з манзанітових хащів.

Велетенські секвойї та широкораменні дуби відкидали червонуваті хисткі тіні на майже зарослу стежку, що прорізувала смугою м’який лісовий килим. Угорі запліталося кучерявими гірляндами ажурне склепіння з гілок кленів, мадронів, лаврів, величних темних дубів, обвитих і обснованих диким виноградом та ліанами, що в’юнилися по деревах, перекидаючи з одного на одне свої довгі стеблини. Сексон звернула увагу Біллі на заімшілий берег струмка, вкритий великою папороттю. Здавалося, схили гір зумисне зійшлися тут, щоб утворити цей затишний закутень, цю величезну лісову альтанку. Під ногами земля була вогка, як губка. Невидиме джерельце дзюрчало попід лапатим орляком. Зусібіч милували око чарівні куточки, молоді стрункі секвойї юрмилися над трупами старих гігантів, що їхні стовбури, порослі мохом і напівспорохнілі, сягали коням до шиї.

Ще за чверть години вони, нарешті, прив'язали коні понад краєм вузької ущелини, що вела до дикої гущавини трьох пагорбів. Крізь прогалину між вітами дерев Біллі показав рукою на вершечок похиленої ялини.

— Це саме під нею, — сказав він. — Доведеться пройти вгору вздовж струмка. Стежки тут немає, хоч ти побачиш багато оленячих слідів через струмок. Але ноги ти тут промочиш.

Сексон радісно засміялася й рушила слідом за Біллі. Вона брьохала через калюжі, чіплялася руками й ногами за осклизлі вологі каміняччя й пролазила попід стовбурами обвалених дерев.

— Кам’янистого підгрунтя тут в усій горі немає,— пояснював Біллі,— тим-то потік врізається щораз глибше в грунт, а береги невпинно зсуваються. Вони страшенно круті і ледь-ледь держаться. Трохи вище ущелина звужується до шпарини, та глибина там така, що ну! Ти можеш легко її переплюнути, але можеш і в’язи собі скрутити.

Продиратися було щодалі тяжче, і, нарешті, завал землі майже й зовсім загородив вузький прохід.

— Ти зачекай тут, — скомандував Біллі, а сам плазом побрався між чагарів.

Сексон почекала, поки всі звуки завмерли в далині. Минуло хвилин десять. Тоді вона поплазувала й собі крізь гущавину, куди продерся Біллі. Незабаром дно ущелини стало вже зовсім неприступне, і Сексон звернула на оленячий, як їй видалося, слід, що слався стрімчастим схилом крізь зелені хащі. Врешті вона побачила мало не над самою головою в себе похилену ялину по той бік урвища і вибралася до ковбані в глинистому грунті. Ця водойма утворилася недавно, внаслідок зсуву землі й дерев. Над водою нависла стрімка біла стіна. Сексон упізнала білизну і озирнулася, шукаючи Біллі. Почувши його посвист, вона глянула вгору. Біллі стояв футів із двісті над нею, край тієї майже прямовисної стіни, тримаючись рукою за стовбур дерева. Похилена ялина була поруч.

— Звідси видно маленьке пасовище на твоєму полі! — гукнув він їй згори. — Не дивно, що ніхто сюди досі не зазирав. Це місце видно тільки з тієї галявинки. І ти побачила його перша. Ось я зійду вниз і все тобі розкажу. Раніш я не зважувався.

Не треба було надто гострого розуму, щоб усе зрозуміти. Сексон була певна, що це і є саме та коштовна глина, якої потребує цегельня. Біллі обійшов оповзеш, і став спускатись крутосхилом з дерева на дерево, паче по сходинках.

— Хіба не диво! — скрикнув він, зіскочивши обіч неї.— Ти тільки глянь, як сховався цей скарб під шаром землі в чотири фути, та так, щоб око людське не розгледіло, — і чекав, поки ми з тобою прийдемо в Місячну долину! А тоді скинув шматок своєї шкіри, щоб ми його побачили.

— А чи ж це така сама глина? — занепокоєно спитала Сексон.

— Головою ручуся. Та я її з заплющеними очима впізнаю. Занадто багато перейшло її через мої руки, щоб я помилився. Візьми потри грудочку між пальців… ось отак. Та й на смак я розпізнаю — стільки куряви від підвід наковтався. Тепер уже й на нашій вулиці буде свято. Відколи ми в цій долині, у нас було тільки й клопоту, як би викрутитись. Ну, а тепер наше зверху!

— Але ж ця земля не твоя, — заперечила Сексон.

— Не бійся, ти не встигнеш дожити й до сотні років, як я її придбаю. Просто звідси я мчу до Пейна укладати договір на купівлю. А поки папірці утрясатимуться, подамся по гроті. Ми знову позичимо в Гоу Юма чотири сотні, я ще позичу під коні й підводи, під Гезл і Геті й під усе, варте бодай одного цента. Потім одержу запродажню та заставного листа під неї і розрахуюся з Гілярдом. А далі — то вже за іграшки — контракт з цегельнею по двадцять центів за ярд, а може, й більше. Вони збожеволіють з радощів, коли побачать глину. І закопуватися в землю не доведеться. Глина вся на поверхні, двісті футів. Увесь цей пагорб глинястий, лише згори шар грунту.

— Але ж як почнете вивозити глину, на що тоді перетвориться це чарівне міжгір’я! — скрикнула з жалем Сексон.

— Ні, міжгір’я не зачепимо — тільки пагорб. Дорога буде з протилежного боку. Звідси до Червоного глинища тільки півмилі. Я прокладу дорогу й візьму більшу ціну за постачання, або хай цегельня сама її збудує, а я возитиму їм глину за ті самі гроші. Двадцять центів чистого зиску за ярд, і це тобі одразу. Мабуть-таки, доведеться ще прикупити коней.

Вони посідали, взявшися за руки, біля водойми і довго ще обговорювали всі деталі.

— А знаєш що, Сексон, — промовив Біллі, помовчавши хвильку, — заспівай-но мені «Жнива», — гаразд?

Коли Сексон скінчила, він сказав:

— Уперше ти співала її мені, коли ми поверталися потягом з гуляння у Візл-парку…

— Того самого дня, коли ми познайомилися, — впала вона йому в слово. — Що ти тоді подумав про мене?

— Те саме, що й зараз, — що тебе створено для мене. Я це одразу відчув, з нашого першого вальса. А що ти подумала про мене?