Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Сексон стояла під батьком усіх мадронів і слідкувала за Гезл та Геті, що саме виїздили з воріт, запряжені у віз із городиною, коли на подвір’я верхи в'їхав Біллі, ведучи на поводі гніду кобилу, єдвабна шкура якої золотилася на сонці.

— Чотирьохлітка, породиста, гаряча, але без вибриків, — відрекомендував коня Біллі, зупинившись обіч Сексон. Шкіра тонка, як цигарковий напір, морда шовковиста, а проте кобила будь-якого дикого коня перекриє. Ти тільки глянь, які ніздрі, які легені! її звуть Рамона, це — з-іспанська. її мати Мореліта — з Морганівського роду.

— І її продають? — озвалася Сексон, захоплено стиснувши руки.

— Тим-то я й пригнав її тобі показати.

— Але скільки за неї правлять? — запитала Сексон, не ймучи віри, щоб такий чудовий кінь міг стати її власністю.

— Це тебе не обходить, — хутко відказав Біллі.— За неї платитиме цегельня, а не город. Скажи слово — і вона твоя. Ну то як?

— Ось зараз скажу.

Сексон спробувала скочити в сідло, але кобила нервово сахнулась убік.

— Постривай, поки я свою прив’яжу, — сказав Біллі.— Вона просто не звикла до спідниць.

Сексон цупко схопилася за повіддя й за гриву, ногою в чобітку з острогом сперлася Біллі на руку й легко опинилася в сідлі.

— До острогів вона звична, — гукнув Біллі їй навздогін. — Іспанська кров, — одразу не припиняй. Поволі, поволі! І побалакай з нею — вона-бо ж породиста.

Сексон кивнула, вилетіла чвалом за ворота й помчала дорогою. Проїжджаючи повз «Затишний Притулок», привіталася з Кларою Гастінгс, а тоді подалася каньйоном Дикунки.

Коли Сексон повернулася, Рамона була вся в милі. Повз будинок, курники та кущі ягід у цвіту Сексон під’їхала до Біллі, що чекав на неї в затінку на межі їхньої ділянки, сидячи верхи на коні й палячи цигарку.

Вони глянули обоє вниз через прогалину між дерев на те, що колись було лугом. З математичною точністю землю було поділено на квадрати, прямокутники й смужки, що вигравали на сонці тисячами зелених відтінків. Гоу Юм і Чан Чі в широченних китайських брилях садовили зелену цибулю. Старий Гюї з сапою в руках проходив уздовж головної зрошувальної канави, відкриваючи одні заслони, закриваючи інші. Стукіт молотка з-за шопи свідчив, що це Карлсен перев’язує дротом ящики з городиною.

Бадьоре сопрано місіс Поль, яка співала псалмів, долітало до них крізь дерева, змішуючись із дзижчанням колотівки для яєць. Істеричне гавкання Посума підтверджувало, що він і досі запекло переслідує білок. Біллі глибоко затягся цигаркою і випустив дим, замислено дивлячись на луг. Сексон постерегла, що його гризе якийсь неспокій. Вілова рука з повіддям лежала на луці сідла, і Сексон ніжно поклала на неї свою долоню. Біллі глянув на змилену кобилу, але, наче не побачивши її, повільно перевів погляд на Сексон.

— Оце ж бо, — озвавсь він, ніби прокидаючись зі сну. — Тепер сан-леандрівські португали не перекриють нас в інтенсивному господарюванні. Ти тільки глянь, як дзюрчить вода! Вона мені така мила, що часом кортить стати навкарачки й вихлебтати її всю до краплини.

— О, ще б пак! У такому кліматі не мати вдосталь води! — скрикнула Сексон.

— І можна не боятися, що вона втече від нас. Якщо дощі й підвели б — під боком Сонома, вона нікуди не дінеться. Тільки треба поставити насос із мотором.

— Але в цьому ніколи не виникне потреби. Я розмовляла якось із лісовиком Томпсоном. Він живе в долині з п’ятдесят третього року. Отож він каже, що засухи тут зроду-віку не бувало. Дощі завжди приходять справно.

— Гайда, проїдемося трохи, — раптово запропонував Біллі.— Ти ж маєш час.

— Гаразд, тільки спершу скажи мені, що тебе непокоїть.

Він хутко глянув на неї.

— Нічого. Ні, брешу. Дещо є. Однаково ти довідаєшся — не сьогодні, так завтра. Побачила б ти старого Чевона! Його лице витяглося так, що підборіддя колін сягає. Попливло його золото за водою.

— Яке золото?

— Ну, глина… Це все одно. Цегельня ж платила йому по двадцять центів за ярд.

— Тобто кінець і твоєму контрактові на привіз глини. — Сексон одразу збагнула розмір катастрофи. — Ну, а що кажуть на цегельні?

— Волосся на собі рвуть, хоч досі тримали все в суворому секреті. Цілий тиждень їхні робітники перекопували землю в горах, а хімік-японець ночей не спав, проводячи досліди над тим дрантям, що вони йому приносили. їм

для їхньої цегли потрібна особлива глина, якої не скрізь і знайдеш. Ті експерти, що досліджували Чевонове глинище, з біса прикро помилилися. А може, полінувалися глибше копнути. У кожному разі вони розраховували на більші запаси цієї глини. Ти тільки не журись — якось уже викрутимося. Однаково ти нічим не зарадиш.

— Чом не зараджу? — заперечила Сексон. — Ми не купимо Рамони.

— Це тебе не обходить, — відповів Біллі.— Куплю її я, і те, що вона коштує,— крапля в морі проти моєї великої гри. Звісно, я завше можу продати своїх коней, тільки тоді годі вже сподіватися на прибутки. А мій контракт з цегельнею був таки вигідною оборудкою.