Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ну, а якщо здавати деяких коней в оренду для дорожних робіт в окрузі?

— Я це й сам маю на увазі. Можливо, каменярня знову почне роботу, а той чолов’яга, що возив їм каміння, вибрався кудись до Пюджет-Саунду. Та навіть якби я й спродав більшість моїх коней, лишаєшся ж ти зі своїм городом — а це вже справа певна. Просто якийсь час ми повільніше йтимемо вперед, та й годі. Тепер я вже села не. боюся. Коли ми блукали, я побачив, скільки тут можна зробити. Хіба мало нагод траплялося нам дорогою?.. Ну, а зараз куди їхати?

Коні легким галопом виїхали за ворота, затупотіли по дерев’яному місткові і, поминувши «Затишний Притулок», звернули до каньйону Дикунки. Сексон хотіла навідати «своє» поле на схилі Сономи.

— Сьогодні вранці, як я їздив по Рамону, мені сказали щось дуже цікаве, — почав Біллі, відігнавши від себе на часину клопітні думки про глинище. — Це щодо тих ста сорока акрів. Здибав я дорогою молодого Чевона, і просто так, аби лишень, питаю, чи не віддасть мені старий ту ділянку в оренду? І що б же ти думала! Він сказав, що то зовсім і не власність старого. Він сам її орендує. Тим-то його худоба завше там і пасеться. Та ділянка вганяється клином у його землю, бо з трьох боків земля належить йому.

Потім я зустрів Пінга. Він сказав мені, що та ділянка належить Гілярдові і що той давно б її продав, та тільки Чевон не дає того, що слід. А повертаючись назад, я зайшов до Пейна. Він кидає ковальство — якийсь кінь так його бриконув, аж йому спину скрутило — і береться до перепродування нерухомого майна. Він теж каже, що Гілярд ту землю запевне продасть, бо вже й до списків її завів. Чевон виснажив пасовище, і Гілярд вирішив орендного договору з ним не поновлювати.

Вони вибралися з ущелини Дикунки і завернули коней. Просто перед ними на так палко жаданому чужому пасовищі розкинулися три заліснені пагорби.

— Вони будуть наші,— промовила Сексон.

— Авжеж, будуть, — з безтурботною певністю погодився Біллі.— Я ще раз оглянув оту волику валькову стайню — туди цілий табун коней влізе, а новий дах коштуватиме дешевше, ніж я гадав. Та тільки й Чевон і я — тепер ми не купці: підвело глинище.

Доїхавши до поля Сексон, що належало, як вони довідалися, лісовикові Томпсону, Сексон і Біллі поприв’язували коней і пішли далі пішки. Томпсон, що саме згрібав щойно скошену траву, здалеку привітався до них. День був безхмарний та безвітряний і, шукаючи затінку, вони подалися до лісу потойбіч поля. Під ногами вони примітили протоптану стежку.

— Це коров’яча стежка, — заявив Біллі.— Тут десь за деревами неодмінно є невелике пасовище. Ану, ходім стежкою.

За чверть години, вибравшись на кількасот футів угору, вони опинилися серед трав’янистої галявини на схилі. Під ногами в них, за дві милі звідси, простяглися Гілярдові сто сорок акрів, а вершини трьох горбів були врівень з ними. Біллі зупинився помилуватися на ту жадану землю, і Сексон підійшла до нього.

— А що то таке? — показала вона рукою в бік горбів. — Онде ліворуч від того виярка, на останньому горбі, само під похиленою ялиною?

На стіні виярка Біллі побачив якусь білу стяжку.

— Ти ба! Я був певен, що знаю тут кожен дюйм, а цієї стяжки й не запримітив. Адже я був при вході до цього виярка наприпочатку зими. Там така дичавина, що куди! Стіни виярка круті й геть поросли лісом.

— Що ж то може бути? — допитувалася Сексон. Оповз?

— Та, мабуть… після злив. Якщо я не помиляюся… — Біллі так пожадливо вп’явся очима в ту білу стяжку, що й не помітив, як замовк.

— Гілярд продає по тридцять за акр, — почав він знову без видимої логічної послідовності.— І добру землю, й погану — всю гуртом по тридцять за акр. Усього — чотири тисячі двісті. Пейн ще новак щодо нерухомості, і я умовлю його поділити зі мною комісійні і дістану ділянку на найлегших умовах. Ми можемо вдруге позичити чотири сотні у Гоу Юма, і я ще добуду грошей під коні та підводи…

— І сьогодні ж купиш цю землю? — засміялася Сексон.

Її слова не дійшли до свідомості Біллі. Він зиркнув на неї тьмяним поглядом і зараз же забув про її існування.

— Крути мозком, — бубонів він. — Крути мозком… Хто рано встає…

Біллі війнувся назад коров’ячою стежкою, але, згадавши про Сексон, кинув їй через плече:

— Ходи сюди! Швидше! Я хочу поїхати туди подивитись.

Вів так хутко махнув униз і через поле, що Сексон не мала коли й розпитувати. Вона й без того захекалась, насилу за ним устигаючи.

— Що ж воно таке? — спитала вона, коли він підсадив її в сідло.

— Мабуть, дурниця… Я потім розповім… — коротко відказав Біллі.

Вони помчали галопом по рівному, спустилися риссю положистим схилом дороги і тільки на крутому узвозі до ущелини Дикунки дозволили коням іти ступою. Біллі начебто трохи заспокоївся, і Сексон скористалася з нагоди, щоб розповісти йому цікаву новину.

— Клара Гастінгс казала мені вчора, що вони сподіваються гостей. Приїдуть Гезарди, Голи і Рой Бланшар…

Вона тривожно глянула на Біллі. Почувши ім’я Бланшара, він закинув голову, немов на сигнал сурмача. Поволі з його затьмарених блакитних очей збігла хмарка, і вони лукаво примружились.

— Давно вже ти нікому не казав: «Манджай на своїх двоїх…», — тихо промовила вона.

Біллі осміхнувся.