Твори у 12 томах. Том 09: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Так, мана в гравецькому вертепі. Мільйони наших школярів вірять у дурнячу байку, як вугляр зробився президентом, і мільйони статечних громадян лягають щовечора спати з цілковитою певністю, що їхній голос щось важить в урядуванні країною.

— Ви говорите достотно, як мій брат Том, — відказала Сексон, не добираючи повністю його думки. — Якщо ми всі вдаримось у політику та ревно добиватимемось чогось кращого, то, може, й досягнемо чогось років за тисячу. А я хочу його тепер… — Сексон жагуче стиснула руки. — Я не можу чекати, я хочу його вже тепер!

— Отож саме це я вам і казав, моє дівчатко. В цьому й біда всіх тих, що програли. Вони не можуть чекати! Вони хочуть негайно і ставки й козиря. Так воно й з вами, і з вашою місячною долиною. Так само і з Біллі, якому аж свербить виграти в мене десять центів у педро — він, либонь, нишком кляне нас за оці теревені.

— Е, та з вас вийшов би непоганий вуличний оратор, — зауважив Біллі.

— Я й був би ним, якби не мусив витрачати брудні батькові гроші. А так мені байдуже. Хай собі пропадають переможені. Якби їхнє опинилося зверху, вони були б не кращі. Всі одним миром мазані — сліпі кажани, голодні свині, смердючі шуліки…

Тут місіс Гол не витримала.

— Перестань, Марку, а то знову занудиш світом.

Гол відкинув чуба й силувано засміявся.

— Ні, занудити я не хочу, — відказав він. — Краще я виграю в Біллі десять центів у педро. їй-бо, виграю.

Сексон і Біллі розквітли в життєрадісній людяній атмосфері Кармела. Вони виросли у власних очах. Сексон почувала себе чимось більшим за колишню прачку й дружину биндюжника-сопілкаря. Вона вирвалася з тісного кола робітничого побуту на Пайн-стріті. Життя їхнє стало повніше. їм покращало і фізично, і матеріально, і духовно.

І все це відбивалося на їхніх обличчях та на їхній поведінці. Сексон здавалося, що Біллі зроду не був такий гарний та здоровий. А він божився, що має гарем і що Сексон, його друга жінка, вдвічі краща за ту першу, з якою він одружився. Сексон соромливо призналася, що місіс Гол та інші жінки захоплено милувалися її статурою, коли одного разу вони гуртом купалися у річці Кармел. Вони обступили її, називали Венерою й примушували присідати та прибирати різних поз.

Порівняння з Венерою Біллі зрозумів: у Гола у вітальні стояла така мармурова статуя з відбитими руками, і поет якось пояснив йому, що весь світ обожнює її як ідеал жіночої краси.

— Я завше казав, що ти за пояс заткнеш Анету Келерман. — Біллі промовив це так гордовито, що Сексон почервоніла, затремтіла й заховала своє розпалене лице у нього на грудях.

Чоловіки з їхнього товариства одверто захоплювалися Сексон. Але вона не дурила себе і не втрачала голови, та це й було неможливо, бо кохання її до Біллі щодень зростало. Проте вона й не переоцінювала його. Вона знала, який він, і таким його кохала. Він не розумівся на книжках і на мистецтві, як інші тутешні чоловіки, говорив неправильно і, либонь, так ніколи й не виправить своєї мови. А все-таки вона нізащо в світі не проміняла б його на когось іншого, навіть на Марка Гола з його шляхетним серцем, котрого вона полюбила такою самою любов’ю, як і його дружину.

В Біллі вона знайшла те здоров’я, цілісність та щирість, що їй були дорожчі від усякої книжкової вченості й рахунків у банку. Якраз своїм здоров’ям, цілісністю та щирістю подолав він у суперечці Гола того вечора, коли поета посів песимізм. Біллі подолав його не своєю вченістю, але самою своєю істотою та правдою, якою він дихав. А найкраще було те, що Біллі навіть не завважив своєї перемоги й оплески взяв за добродушний жарт. Проте Сексон це завважила, хоч і не пояснила б, чому саме він переміг; і їй глибоко врізалися в пам’ять слова дружини «Шеллі», коли та з блиском в очах прошепотіла їй на вухо: «О Сексон, ви така щаслива!»

Якби Сексон довелося висловити, що означає для неї Біллі, вона просто сказала б: «Справжній чоловік». Біллі завжди був такий для неї, завжди в ореолі своєї чоловічої гідності, як то й належиться справжньому чоловікові. Вона не могла згадувати без радісних сліз, як він, бува, спокійно заявляє якомусь розлюченому чолов’язі: «Манджай на своїх двоїх, поки вони ще цілі». Такий був Біллі, її чудовий Біллі! І цей Біллі кохав її. Вона знала це. Знала з того, як билося йому серце, знала, як тільки жінка може знати. Щоправда, тепер він кохав її не так палко, як перше, але багато глибше й дозріліше. Це було життєздатне кохання, хіба що вони повернуться до міста, де гине все гарне в людині, а вищиряє ікла все хиже.

Ранньої весни Марк Гол з дружиною поїхали до Нью-Йорка, двох служників-японців звільнили, і будинок залишився під опікою Сексон з Біллі. Джім Гезард теж подався в свою щорічну подорож до Парижа, і хоч Біллі дуже бракувало його, він і сам-один не кидав плавати у високій воді. Голові верхові коні полишено на відповідальність Біллі, і Сексон пошила собі гарне верхове вбрання з брунастого вельвету, що дуже личив до її волосся. Біллі тепер не ходив на поденне. Працюючи при нагоді на стайні, він заробляв більше, ніж вони витрачали, і волів радше вчити Сексон їздити верхи; удвох вони цілі дні роз’їжджали по околицях Кармела. Особливо полюбляли вони їхати вздовж берега до Монтері, де Біллі вчив Сексон плавати у великому басейні Дель-Монте. А надвечір вони поверталися додому через пагорби. Крім того, Сексон почала вдосвіта ходити з Біллі на полювання, і життя видавалося їм за довге свято.

— Я тобі ось що скажу, — промовив Біллі одного разу до Сексон, коли вони, зупинивши коней, милувалися згори на Кармельську долину. — Я тепер допоки віку не піду до когось працювати за гроші.

— Так, праця — ще не все, — погодилася вона.

— Авжеж-бо ні. Ну от працював би я в Окленді мільйон років биндюжником, і одержував би по мільйону доларів у день, і весь час стирчав би в тому місті. Тобто цілий день на роботу, а для розваги — кіно. Якесь паршиве кіно! Таж наше життя стало тепер таке, що куди там кіно! Краще прожити один такий рік, як тут у Кармелі, і вмерти, аніж тисячу мільйонів років на Пайн-стріті.

Сексон попередила Голів листом, що тільки почнеться літо, вони з Біллі вирушать на пошуки місячної долини.

На щастя, це не порушило поетові планів, бо Бідо, Залізний Чоловік з очима василиска, покинув свої мрії про священство і вирішив стати актором. Він повернувся з католицького коледжу саме вчасно, щоб перейняти у свої руки Голів будинок.

На превелике зворушення Сексон художницька колонія ніяк не хотіла їх відпускати. Власник кармельської стайні пропонував Біллі дев’яносто доларів на місяць. Таку саму пропозицію дістав Біллі й від хазяїна іншої стайні, у Пасіфік-Гроуві.

— Куди шлях торуєте? — привітав Сексон і Біллі несамовитий ірландець-драматург, перестрівши їх на вокзалі в Монтері. Він щойно повернувся з Нью-Йорка.

— До місячної долини! — весело відгукнулася Сексон.

Він глянув на їхні дорожні клунки.

— Їй-бо! — скрикнув він. — Я теж хочу з вами, їй-бо! Візьміть і мене з собою. — Але нараз обличчя його спохмурніло. — А я підписав угоду, — простогнав він. — Три дії!.. Ех, які ж бо ви щасливі!.. Та ще такої благодатної пори!

— Минулої зими ми пішки причвалали до Монтері, а тепер, диви, з яким шиком виїздимо, — промовив Біллі, коли потяг рушив, і вони вигідно відкинулися на спинки своїх сидінь.

Вони вирішили не повертатися тією самою дорогою, і поїхали залізницею до Сан-Франціско. Марк Гол остеріг їх, що південне підсоння людину розманіжує, тож вони подалися на північ шукати помірнішого клімату.

Намір їхній був перебратися через Сан-Франціську бухту до Сосаліто й помандрувати береговими округами. Гол запевняв, що там справжня батьківщина секвой. Проте, пішовши до вагона для курців викурити цигарку, Біллі випадково сів обіч одного пасажира, якому доля судила круто змінити їхній маршрут. То був темноокий чоловік з енергійними рисами обличчя, — безперечно, єврей. Біллі, пам’ятаючи напучення Сексон при кожній нагоді розпитувати людей, завів з ним розмову. Незабаром він дізнався, що Ганстон, як звали незнайомця, — комісіонер, і побачив, що порозмовляти з ним не завадило б і Сексон. Дочекавшись, коли сусіда допалив сигару, Біллі негайно запросив його до того вагона, де була Сексон. Давніше, до свого побуту в Кармелі, Біллі зроду-віку не відважився б на такий крок, але тепер він навчився поводитися у товаристві багато вільніше.